Його життя – обірвана струна…

8 лютого для викладачів музичного мистецтва Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти відбулась музична година,  присвячена Володимиру Івасюку, українському композитору-виконавцю,музиканту,поету. 4 березня 2024 року йому виповнилось би 75 років.

    Володимир Івасюк – за фахом медик, а за покликанням – скрипаль, піаніст, віолончеліст, гітарист і автор пісень, які він відмовлявся писати російською мовою.

    Його мелодії, його пісні, яких він написав понад сто, доходили до самого серця, і мовби чарівний камертон, відзивалась на ті мелодії душа. І дзвеніли у ній кришталева казка Косівського водограю, мрія червоної рути, пломінь кленового листя, дівочі долі - вінки, що примарною зграйкою пливли по воді в урочу ніч на Івана Купала.

    А їх автор, молодий чоловік, власне кажучи, хлопчик, аж ніяк не переймався славою, був все таким же, скромним, веселим, товариським. Створювати нові й нові мелодії було для нього так природно, як дихати, посміхатись. І злітали, линули у бузкові чернівецькі сутінки, серпанкові звуки, і народжувались сюїти, кантати, пісні… Народжувались, аби назавжди лишитись тут, поміж нас.

    Володимир Івасюк народився 4  березня 1949 року в буковинському місті Кіцмані. Обоє його батьків були вчителями, хлопчик виростав серед мальовничих буковинських лісів та чудової музики, яка супроводжувала його з дитинства в колі сім’ї.

    Ще з дитинства Володимир виявляв неабиякі здібності до музики. І це не дивно, бо батько мав гарний голос і брав сина на репетиції учительського хору. Вже тоді рідним стало зрозуміло — хлопчик буде співати. Згодом п’ятирічний Володя починає старанно вчитися гри на скрипці, а вже через два роки його ім’я з’являється у пресі. Батько згадував, як у дощ, сніговиці носив малого Влодка на руках до музичної школи на заняття. Працьовитість хлопчика вражала всіх: і рідних і знайомих.

    Радянська влада перешкоджала Володі ще з юності – його не зарахували до Чернівецького медичного університету. Причина – перевернутий бюст Леніна у його рідному селищі. Компанія хлопців разом з Володею бавилася та закинула на вождя картуза. Коли спробувати зняти, погано закріплений бюст впав. Тому замість медичного вишу відмінник Івасюк пішов працювати на місцевий завод «Легмаш» штампувальником у фурнітурний цех. Але там йому знайшлося заняття до душі – серед заводських робітників Івасюк створює свій перший ансамбль «Буковинка». У той рік під псевдонімом «Весняний» Івасюк надіслав на обласний конкурс кілька творів: «Відлітали журавлі» на вірш Віктора Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власні слова. За пісню «Відлітали журавлі» композитор-початківець отримав свою першу відзнаку.

    Разом з «Буковинкою» Володимир дебютував на київському телебаченні, а згодом популярна співачка Лідія Відаш записала на Українському радіо пісню «Я піду в далекі гори», на яку юного композитора надихнув підйом на Говерлу з друзями. Пісня одразу ж сподобалася слухачам і стала часто звучати в етері. Справді історичним став виступ на театральній площі Чернівців, коли разом з Оленою Кузнєцовою Володимир Івасюк під акомпанемент ансамблю «Карпати» вперше виконав пісню «Червона рута». Пісню, яка транслювалася у прямому етері, вже наступного дня співала вся Україна.

    У талановитих людей всесторонні і різнобічні таланти. Володя надзвичайно чудово малював, вдавалися йому портрети близьких і рідних, де завжди був вловлений характер. Залишилося багато картин, портретів та автопортретів, написаних його рукою.

    А ще Володя майстерно володів фотоапаратом і кінокамерою.  Йому вдавалося все.

    Володя багато читав, подорожував, обходив усі наймальовничіші куточки Буковини та Гуцульщини. Понад усе любив гори і море, його вабило високе та чисте, можливо, тому в своїй творчості він прагнув досягнути цього. Так народилися пісні “Я піду в далекі гори”, “Відлуння твоїх кроків”.

    В одній з ранніх пісень “Там за горою, за крем’яною” надзвичайно виразно відображена любов юнака до буковинської народної пісні. На запитання, що його приваблює в ній, молодий Івасюк відповідав:

    “Все, і текст, і мелодія. Кожна пісня – це перлина. І я не розумію, як можна вважати себе музикантом, або просто культурною людиною і не знати українського фольклору. Мрію стати композитором, тому визбирую все прекрасне створене народом, щоб мати в душі якусь основу для своїх творів. Для мене український фольклор – підручник, написаний геніальним автором.”

    Свої перші твори Володимир Івасюк приніс композитору Левку Дутківському. У виконанні ансамблю «Смерічка» вони здобули шалену популярність. Володя писав пісні і музику для своїх друзів, естрадних співаків Назарія Яремчука і Василя Зінкевича, вони разом мандрували Карпатами.

    Популярність молодим артистам також принесли зйомки першого українського мюзиклу «Червона рута» у Яремчі. Головні ролі виконували Софія Ротару і Василь Зінкевич. У стрічці прозвучало багато пісень Володимира Івасюка. Завдяки творчому тандему з Софією Ротару його музика розлетілася за межі Союзу. Саме у виконанні Софії Ротару «Водограй» переміг на конкурсі «Пісня-72», а згодом і на міжнародному «Сопоті-74». Пізніше пісня «У долі своя весна» перемогла на «Сопоті-77». Разом вони видали платівку-гігант із дванадцятьма піснями Володимира Івасюка, які виконала Софія Ротару – це був нечуваний успіх для таких молодих артистів!

    Івасюк здобув популярність у Сполучених Штатах, де вийшла його платівка. Артист отримав нечуваний гонорар і … розмову із працівниками КДБ. Володимиру Івасюку наполегливо рекомендували віддати гроші у такий собі «Фонд миру», що займався «поширенням соціалізму». На що принциповий композитор відповів, що не фінансуватиме «терористичні організації». Про те, що Володимир Івасюк «потрапив у немилість» партії, свідчило й те, що він раз за разом за дивних обставин не отримував державних премій. Його не внесли в список Шевченківської премії, яку отримала театральна вистава «Прапороносці», для якої Володимир Івасюк написав музику. Не отримав він і премії Миколи Островського, хоч його кандидатуру рекомендували 12 членів правління Ради клубу творчої молоді.

    24 квітня 1979 року в обід Володимиру зателефонували, він одягнувся, пішов до консерваторії й більше ніколи не повернувся. Уже за день його відсутності рідні забили на сполох – але, за їхніми словами, Володимира не поспішали шукати й відмовили в розміщенні оголошення на телебаченні про його зникнення. 18 травня, майже через місяць після його раптового зникнення, тіло Володимира знайшли на території військової частини в Брюховицькому лісі: Він був повішеним на паску від свого плаща. Знайшов композитора солдат, який займався «полюванням на лисиць» – військовим тренуванням на пошук об’єкта за радіосигналами. Оголосили офіційну версію – самогубство.

    Тисячі українців прийшли попрощатися з Івасюком. «Та не студента медінституту та консерваторії ми ховаємо сьогодні і не автора музики лише до спектаклю "Прапороносці". Ми ховаємо композитора, гордість України, автора "Червоної рути", яку співає увесь світ!», – такими були слова Ростислава Братуня над могилою друга.

    У 2015 році прокурор Львівщини Роман Федик заявив, що Володимир Івасюк був убитий радянськими спецслужбами. У 2021-му році ексзаступник генпрокурора Микола Голомша у прямому етері шоу «Право на владу» сказав: «Ми встановили, що він був повішений уже мертвим», але підтверджень своїм словам не навів. Матеріали справи досі засекречені у Москві й жодне ім’я не розголошене.

    Володимир Івасюк вважав себе в першу чергу композитором. В останні роки свого життя він повністю зосередився на написанні інструментальних творів – музики до театральної вистави, сюїти для хору, п’єси для скрипки, фортепіано і віолончелі. Естрадні пісні й музика для музичних фільмів не були його вершинами, як він сам вважав.

    Його земне життя тривало лише 30 років. Але за цей короткий час він потужно розвинув свій талант і потенціал. Пісні Володимира Івасюка переживають нині нову хвилю популярності. Упродовж останніх років українці перевідкривають його постать для себе, твори композитора вчергове набувають актуальності й стають трендами в соціальних мережах, звучать по-новому в особистих плейлистах і діджей-сетах, якими Україну представляють за кордоном.