понеділок, 1 листопада 2021 р.

11 дивовижних національних парків України, які варто побачити вже цієї осені

    Національний природний парк — не просто річки, ліси, гори, чи природні явища. Це місця особливої, винятково красивої природи . Вони бережно захищені від руйнівного людського впливу та водночас відкриті для кожного, хто хоче насолодитися їхньою красою.

     Національний природний парк — народне надбання, на яке кожна людина має право. Кожен, хто має очі, щоб його побачити, і серце, щоб ним насолодитися.

  В Україні налічується 40 національних природних парків. Тож пропонуємо вам підбірку дивовижних національних природних парків, які неодмінно вартує відвідати.

Карпатський національний природній парк

 

 Це територія Івано-Франківської області, а точніше – Гуцульщина.

    Про унікальність гуцульського краю можна говорити безконечно. Тут і археологічні пам’ятки, що мають вік 15 тис. років, і пам’ятки дерев’яного народного мистецтва XVI-XIX ст., і унікальні художні народні промисли.

    Серед визначних природніх об’єктів значними є верхове болото Рудяк з журавлиною дрібноплідною та іншими рідкісними видами рослин, урочище Кедрувате на Чорногорі – єдине місце зростання сосни кедрової.

     Багатьох туристів зачаровують скелі Довбуша.

 

    У Яремчі є дивовижний водоспад «Пробій», котрий падає з висоти 12 м на фоні великих кам’яних брил, що створює надзвичайно величний пейзаж карпатської краси.

    Пробій — один з найповноводніших водоспадів Карпат. Висота падіння води 8 м, кут нахилу — майже 45 градусів. Утворився в нижній частині Яремчанського каньйону річки Прут, у місці виходу на поверхню стійких до ерозії гірських порід — ямненських пісковиків (верхні шари) та аргілітів і алевритів (нижні шари).

 

 Національний природний парк Шацький

 

     Знаходиться на території Волинської області.

     Це унікальна еко-система озерно-болотно-лісових комплексів, які є найбільшими в Європі.

      Включає у себе понад 30 озер різного розміру і походження. Безцінною перлиною серед них є озеро Світязь. Водойма славиться дивовижною прозорістю чистої води, лікувальними властивостями боліт та неймовірно красивими краєвидами. Тому є улюбленим місцем відпочинку не лише українців. Ліси в Шацькому природному парку займають понад 51 % території. Вони наповнюють довколишнє повітря приємним запахом хвої. А ще запрошують посмакувати найрізноманітнішими лісовими ягодами та грибами.

Національний природний парк Нижньодністровський

 

     Парк розташований на території трьох районів Одеської області в межиріччі Дністра та річки Турунчук.


     Ця дельта Дністра входить в перелік водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення.

      До заповідної зони парку входять такі ландшафти: низинні болота, заболочений ліс, безліса заплава, ділянки з домінуванням деревних порід, водної та коловодної рослинності.

      Важливим елементом гирлової ділянки пониззя Дністра є плавневі озера.
      Велетні пелікани, граційні лебеді, незліченні малі та великі баклани, витончені чаплі, верткі болотні крячки – всі ці птахи є мешканцями Нижньодністровського НПП.

 

Національний природний парк «Святі гори». Знаходиться в північній частині Донецької області.


     Тут розташовані унікальні крейдяні гори, де росте багато реліктових рослин. До речі, у 2008 році ці гори потрапили в Top-100 всеукраїнського конкурсу «Сім природних чудес України».

      На території парку знаходиться близько 129 цінних археологічних об’єктів різних часових епох: від палеоліту до середньовіччя і чимало пам’яток історії та культури.

      Найвеличнішою архітектурною пам’яткою парку є Свято-Успенська Святогірська Лавра – пам’ятка архітектури XIII-XVI століть.

 

Національний природний парк «Синевир»

 

    Знаходиться у Закарпатській області, Міжгірському районі,  так званих Горганах.

     Зараз це величний гірський масив, а колись тут було морське дно.

     На території парку знаходяться болота зі сферичною поверхнею.

      А озеро Синевир справедливо вважається найкоштовнішим природним скарбом національного парку і є однією з візитних карток Українських Карпат.

      Ще на території парку можна побачити Музей лісу і сплаву, що є єдиним у Європі, де експонуються старовинні знаряддя праці лісорубів.


Національний природній парк «Олешківські піски»

 

    Олешківські піски є найбільшим піщаним масивом у Європі.

Розташований НПП на території Херсонської області.

    Це справжня українська пустеля. З оазами, барханами, гадюками і отруйними павуками. Влітку пісок нагрівається до 75 градусів.

     А на «березі» пустелі ви зможете побачити найбільший у світі ліс, що висаджений людиною.

     Цікаво, що тривалий час Олешківські піски були закритою зоною, на території якої розташовувався військовий полігон СРСР. Тепер це – популярне серед туристів місцевість, яка є справді унікальною та ще малодослідженою.

Національний природний парк «Гуцульщина»

  

   Розташований у мальовничій лісистій частині Покутсько-Буковинських Карпат (Косівський район Івано-Франківської області).

    Одне з найбільших багатств національного парку «Гуцульщина» – ліси. На території є численні річки та гірські  потоки. Особливо відомою є мальовнича річка Черемош.

    Саме тут, на Косівщині, всесвітньо відомий центр етнографічної та історико-культурної спадщини України, де найкраще збереглися прадавні самобутні ремесла, промисли, традиції, звичаї гуцулів.

Національний природний парк «Сколівські Бескиди»

 

    Парк створено у басейнах річки Стрий (південно-західна частина Львівської області).

     Територія «Сколівських Бескидів» — в околицях традиційних курортних місцевостей – Східниці, Сколе, Славське.

     Особливе значення має розташоване на прилеглих до парку територіях смт. Східниця, де в 1970 році знайдено великі запаси мінеральних вод типу «Нафтуся». Крім того, на території парку є понад 30 мінеральних джерел різної бальнеологічної дії.

     Панорами надзвичайної краси гір, лісів, гірських річок та джерел приваблюють туристів у будь-яку пору року.

Гетьманський національний природний парк

 

      Створений на території Сумської області в долині річки Ворскла — однієї з найчистіших і найкрасивіших річок нашої країни.
      Цікаво, що територія «Гетьманського» примикає до кордону з Російською Федерацією.

У НПП Гетьманський збережено різноманітні типові ландшафти Лівобережного лісостепу – від низинних заплав, сфангових боліт до реліктових корінних лісів (де вік дерев сягає 210 років).
Названий НПП на честь давньої української держави — Гетьманщини.

Дермансько-Острозький національний природний парк

 

   Знаходиться на території Рівенської області. 
    Невисокі, але надзвичайно мальовничі Дермансько-Острозські “гори” тягнуться між Новомалином і Острогом.

    Територія парку багата на об’єкти історико-культурної спадщини. Адже тут розташовані такі багаті історичні об’єкти, як Острог – місто-фортеця, родове гніздо князів Острозьких, монастир заснований ними ж у Межирічі, «романтичні» руїни замку у Новомалині та інші об’єкти.

    На території парку знаходиться також місце найбільшого в історії бою УПА з військами НКВС – урочище Гурби.

Національний природній парк «Прип’ять – Стохід»

 

   Простягається на території не лише українського, а й білоруського Полісся.

    У назві парку — дві мальовничих річки, які крім численних озер, болі та лісів входять у заповідну територію.

   На території парку «Прип’ять-Стохід» зустрічаються надзвичайно красиві і рідкісні рослини. Близько 40 видів рослин і 80 видів тварин занесено до Червоної книги України.

Красива природа і цілющі озера — мабуть, найцінніше, та далеко не єдине багатство заповідної зони.
    Своєрідним культурним центром парку є селище Любешів. Серед визначних історико-архітектурних споруд тут є колегія піярів; побудовані у стилі бароко ворота замку XVIII століття; кляштор і костел капуцинів.




























четвер, 23 вересня 2021 р.

Атмосферне читання у відділі культури та мистецтва: ТОП-6 книг з осіннім настроєм

 


 Осінь – найвдаліший час для читання. За вікном жовтіє листя, сірі хмари затягують небо, а ви, загорнувшись у теплу ковдру, з книгою у руках насолоджуєтесь новою історією.

     Якщо ж ви ще не вирішили, яку книгу відкрити, відділ культури та мистецтва підготував для вас добірку літературних премєр цієї осені, з якими можна провести холодні вечори.



Панасенко Т. М.

    Олександр Довженко / Т. М. Панасенко. - Київ : Бібколектор, 2020. - 120 с.

 

    Олександр Довженко був талановитим художником, письменником та режисером. Він завжди був готовий до активних дій, до творчості. Його фільми стали новим словом у світовій кінематографії. А кінострічка «Земля» увійшла до десятки найкращих фільмів усіх часів.

 

Коломієць Р. Г.

    Гнат Хоткевич / Р. Г. Коломієць. - Харків : СИЦИЯ, 2019. - 121 с.

    Гнат Хоткевич (1877-1938) – митець небаченого в українській художній культурі масштабу творчості: бандурист, письменник, мистецтвознавець, театральний діяч, історик, педагог, етнограф, художник... Український Леонардо до Вінчі – таким він уявляється сьогодні. Своєю творчістю і організаційно-творчою діяльністю він охопив усю Україну – від Слобожанщини до Карпат. Ніщо – ні матеріальні нестатки, ні вимушена еміграція, ні переслідування, ні терор за часів радянської влади – не могло вгамувати його спраги до творчості.

      Митець українського розстріляного Відродження, романтик у житті і провидець у творчості, він був потрібен своєму народові у найважчі для нього часи. Потрібен він і нам, його нащадкам, які вибудовують українську державу.

 

Коломієць Р.

    Марко Кропивницький / Р. Коломієць. - Харків : Фоліо, 2019. - 119 с. : іл. - (Знамениті українці).

     Фундатор українського професійного театру Марко Кропивницький (1840—1910) був  обдарованою людиною. Він створив понад 40 п’єс, заснував перший національний професійний театр на теренах Східної України (уславлений театр корифеїв), виховав ціле покоління українських акторів-професіоналів. Його чудові акторські дані (зіграв більше 500 ролей) доповнювалися прекрасним голосом — високим басом.  За життя Кропивницького називали «батьком українського театру», «українським Мольєром» і «українським Шекспіром», а його прогресивні ідеї актуальні і до сьогодні.

 

Нечаєва П.

    Володимир Івасюк / П. Нечаєва. - Харків : Фоліо, 2019. - 120 с. : іл. - (Знамениті українці).

     Володимир Івасюк – непересічна особистість в українській культурі: окрім написання музики та віртуозної гри, часто cам створював тексти до пісень, а також захоплювався живописом і був професійним медиком. Його називали українським Орфеєм, буковинським Шубертом,  керівником колективу радянських «Beatles», видатним композитором, одним із основоположників української естрадної музики… Хіба міг хтось уявити, що на піку творчого злету його не стане?

      Володимир Івасюк прожив 30 років, але за цей короткий час він виконав свою місію, використав талант і потенціал, зробивши українську пісню модною на весь світ.

 

Коломієць Р. Г.

    Лесь Курбас / Р. Г. Коломієць. - Харків : Фоліо, 2020. - 121 с. : іл. - (Знамениті українці).

      Шекспірівські слова «Весь світ — театр, і ми актори в ньому» були девізом життя Леся Курбаса, ім’я якого овіяно суцільними легендами і вигадками. Ще за життя його вважали титаном, творцем.

      «Заручником вічності в полоні часу» вважає Леся Курбаса автор цього видання — режисер, театральний історик і критик, педагог, перекладач Р. Г. Коломієць, доктор філософії, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, професор. Ця книга остання робота автора у циклі видань «Вибрані сторінки сучасного театру», присвячених творчості провідних театрів, видатних акторів і режисерів.




Секанінова Ш.

    33 найвідоміші картини та скульптури : [для дітей ст. дошк. та мол. шк. віку] / Ш. Секанінова ; [пер. з англ. М. Каспарова]. - Харків : Ранок, 2020. - 64 с. : іл..

      Пізнавальна книга про історію картин і скульптур. З нею дітлахи дізнаються про загадкову красу Мони Лізи, дужого Давида, величезного Будду та багато чого іншого. На кожній сторінки чекатиме провідник до світу мистецтва - Кицька Міна.




четвер, 26 серпня 2021 р.

Відомий і невідомий Богдан Ступка

27 серпня день народження геніального актора, якому виповнилося б 80 років...



Богдана Сильвестровича ще за життя називали «актором №1», його обожнювала публіка не лише нашої країни, а й за кордоном. Понад півстоліття ім’я Б.С. Ступки було знаковим для української національної культури. Більшість ролей, що зіграв актор у театрі та кіно, увійшли до літопису сценічного та кіномистецтва України.

«Дай працювать, працювать, працювати, В праці сконать!» — цю франківську фразу з вірша «Земле, моя всеплодющая мати...» часто любив цитував Ступка. Справді, ним багато зроблено (понад сотню кінообразів — у кіно і 50 — на сцені!) Мав величезний успіх, славу, світове визнання.

 Після тріумфальних гастролей франківців по США, показу вистави «Тев’є-Тевель» онука Шолом-Алейхема, американська письменниця Белл Кауфман сказала, що вона бачила різних акторів, та «Богдан Ступка — найкращий Тев’є-молочник світу!» — але залишилися й нездійснені мрії — отримати «Оскар». Не встиг, а шанси були: тяжка хвороба висмоктала сили і дев’ять  років тому митець пішов у засвіти...


ЛЕГЕНДАРНИЙ ТЕВ’Є-ТЕВЕЛЬ

 Втім, пам’ять про митця живе: по радіо й досі лунає його голос оксамитового тембру у записах вистав, стрічки з його участю, якщо демонструють по ТБ, то це 100% гарантія аншлагів. У вересні 2019 року,його рідний Національний театр імені І. Франка, де він створив свої знакові ролі і був впродовж 2001—2012 рр. художнім керівником відкрив 100-й сезон і першою прем’єрою, яку колеги присвятили  митцю стала  вистава «Тев’є-Тевель» (оновлену версію легендарної постановки зробив режисер Дмитро Чирипюк .

Для кожного українця Богдан Сильвестрович Ступка — наше все: був і залишається досі! Він не любив спілкуватися по телефону, а пропонував: «Треба побачитися, аби в очі подивитися», — і ті бесіди — це сотні метрів диктофонних плівок, які є цінним скарбом і згадкою про щастя спілкування з неординарною особистістю, чоловіком із тонким почуттям гумору і Актором з великої літери. Богдан Сильвестрович був променем щастя і тепла, яке йшло від нього. Він любив людей, опікував і словом, і ділом. Ступка — це як яскрава комета! Скільки життів він прожив, створюючи різні образи в кіно і театрі, що це вражає. Він був зовсім незірковий, дуже інтелігентний і толерантний. Одним словом чи фразою міг підняти настрій. У ньому об’єдналась геніальність митця і щирої людини...

                                                                         

Багато років у франківців була традиція: спочатку весь колектив йшов до пам’ятника Івана Яковича Франка (ім’я якого носить театр), несли квіти, а потім збиралися на гостини до Богдана Ступки. Цей день завжди був святом любові, щирості...

«ВСЕ НАШЕ ЖИТТЯ — СУЦІЛЬНА ІМПРОВІЗАЦІЯ, А ЗНАЧИТЬ, ВСЕ НАШЕ ЖИТТЯ — ЦЕ ДЖАЗ!»

Ступка закінчив Львівську СШ № 4 (тепер Львівська лінгвістична гімназія). Богдан хотів вступити на хімічний факультетЛьвівського університету, але іспити склав невдало. По тому влаштувався в обсерваторію.

— Я міг стати хіміком, астрономом. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: «Я з тебе, Богданчику, зроблю астронома». Не вийшло, — згадував Богдан Сильвестрович.

1961 року Ступка закінчив студію при Театрі ім. М. Заньковецької, на цій сцені дебютував, як актор і там же до нього прийшла популярність. До речі, його вчителем був Борис Хомич Тягно, курбасівський «березілець», який говорив: «Те, що відбувається на сцені, це як у житті, але на каблук вище, це не побутова правда, а художня!»

— У театрі вважалося, що я «неврастенік із негативною привабливістю». Тож грати «хороших радянських людей» мені не довіряли, — з посмішкою згадував актор. — У п’єси совєтських драматургів режисери мене брали дуже рідко. І це я вважаю — добре, бо мав щастя грати Трєплєва у «Чайці», Едмонда у «Королі Лірі», Дона Жуана у «Камінному господарі», Річарда III в однойменній шекспірівській драмі.... Взагалі, якщо актор не грає класику,  тоді занепадає. Треба мати якийсь фантастичний талант, аби не деградувати, працюючи постійно в сучасному репертуарі. Знаєте, тривалий час існувало чітке уявлення про мене, як актора на ролі негідників, а я завжди відчував, що моя акторська палітра досить широка...

Ступка зі вдячністю згадував й свого друга і старшого товариша Сергія Данченка, постановки якого стали знаковими у творчій долі режисера і актора...

У Львові актор зустрів своє кохання на все життя — з Ларисою Семенівною вони прожили 45 років, і «це були роки щастя, і всі мої перемоги — це все завдяки моїй Ларисі, яка була моєю Музою, дружиною, найріднішою людиною, хранителькою нашого родинного вогнища», — стверджував Ступка.

— Коли Сергій Володимирович Данченко дав мені роль Миколи в «Украденому щасті», я тільки що одружився, і для мене були актуальними супутні почуття: ревнощі, зрада, можливість розлучення... Я все перекладав на образ Задорожного, відчував його характер до найдрібніших подробиць і добре розумів його стан... З драматургією Івана Франка в моєму житті багато пов’язано. Можливо, колись зберуся, сяду і напишу книжку...

— Якщо повіриш у те, що кожен твій крок на сцені — високе мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес.Все наше життя — суцільна імпровізація, а отже, все наше життя — це джаз!

Мені завжди казали: не хвалися, що ти це зробив. Ти — просто провідник ідей, які дали тобі батьки і Господь Бог. Якщо у тебе є здібності, ти не маєш цього закопати. І ніколи не будь гордим...

Живучи у Львові, я любив із парасолькою вийти в дощ, підняти комір плаща та прогулюватися містом... Пам’ятаю старих львівських інтелігентів, які, вітаючи один одного, піднімали капелюхи: «Моє поваження! Як здоров’я? Вітаю вашу родину! Цілую ручки, пані! Прошу, перепрошую, евентуально, автентично...» Звісно, це все з минулих часів, сьогодні нове покоління львів’ян розмовляє інакше. Але в мені залишилося багато чого, закладеного матір’ю, батьком...

До речі, львівські риси я вніс в образ Зиґмунда Фройда у виставі «Істерія». Наприклад, парасолька, з якою я не розлучаюся під час усієї постановки. Це згадка про Львів, оскільки там часто падають дощі...

 «МОЇ РОЛІ — ЯК ДІТИ, НІ ВІД КОГО НЕ ВІДМОВЛЯЮСЯ»

Київська сторінка творчої долі Богдана Сильвестровича тісно пов’язана з колективом Театру імені І. Франка з 1978 року, коли зі Львова приїхав Сергій Данченко й очолив команду франківців, взявши до себе в трупу двох провідних акторів Театру ім. М. Заньковецької — Ступку і Розстального. Саме Данченку належить розробка моделі поняття «національний театр». Театр Високого Стилю, в якому відверта театральність, вишуканий смак виступають в єдиному синтезі зі справжньою народністю. А коли 2001 року Сергій Володимирович помер, його справу продовжив Богдан Сильвестрович, який очолив Театр ім. І. Франка і ніс прапор франківців до самої смерті. «Мені було легше бути міністром культури, ніж художнім керівником театру...» — зізнавався Б. Ступка

До 80-річчя від дня народження франківці встановлять пам’ятник Богдану Сильвестровичу у капелюсі і з парасолькою (робота скульпторів Чепеликів), біля входу до театру...

 — Я завжди важко працюю над ролями. Може, всього лише в одну або другу увійшов із першого прочитання чи репетиції. Перевтілюєшся лише тоді, коли знаходиш абсолютно іншу, відмінну від власної пластику героя. Дуже давно, працюючи над виставою «Украдене щастя», я помітив, як тренер київського «Динамо» Валерій Лобановський розхитується на лавці, хвилюючись під час матчу, і я запозичив ці рухи для мого героя Миколи Задорожного в його останній сцені з Михайлом Гурманом, — згадував Богдан Сильвестрович.

До речі, Ступка зі сміхом говорив, що він «вічний студент» бо у Київському театральному інституті вчився довго-довго: заважала велика занятість у театрі, а згодом й у кіно. Тільки у 1984 р. нарешті він отримав диплом, як... театрознавець (!).  Захищав роботу під назвою «Мій Микола Задорожний» по знаковій виставі «Украдене щастя», яка вже стала сучасною класикою...

Ступка дебютував у кіно у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971 р.) — роль Ореста Дзвонаря. На цю роль претендував Іван Миколайчук, але це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), тодішні цензори не хотіли, щоб її грав Миколайчук, який з успіхом створив кінообраз Кобзаря. Затвердили Ступку, за яким після ролі Річарда III у Львівському театрі ім. М. Заньковецької закріпився негативний імідж. Але образ Ореста у трактуванні Ступки виявилося дуже вдалим, і ця роль стала першою окрасою в довжилезному списку кіноробіт митця.


Серед ролей Б.Ступки було багато історичних постатей: гетьмани Іван БрюховецькийЧорна рада»), Іван МазепаМолитва за гетьмана Мазепу»), Богдан ХмельницькийВогнем і мечем»), а також ЧингісханТаємниця Чингісхана»), Олександр КеренськийЧервоні дзвони»), Борис ГодуновКремлівські таємниці»), Остап ВишняІз житія Остапа Вишні») та інші. Серед останніх його кіно робіт були: «Тарас Бульба», «Дім», «Одного разу в Ростові» та «Безодня».

— Роби справу чесно, з душею — і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори. Треба бути терплячим, але істину золотих слів для нинішнього покоління закривають золоті гори... Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому...» — казав актор.

— Працюючи над ролями в картинах «Чорна рада», «Вогнем і мечем» і «Молитва за гетьмана Мазепу», я сам вчився. Спочатку знав про гетьманів поверхово, потім став заглиблюватися, знайомився з архівними матеріалами і відкривав багато цікавого. Наприклад, Іван Мазепа побудував 12 церков в Україні, серед яких дзвіниця Святої Софії у Києві, дав гроші на вівтар Храму гроба Господнього в Єрусалимі. Ще зараз залишилися частини цього вівтаря. При ньому в Україні на високому рівні була освіта. У нього в боржниках була половина Європи. У нього просили гроші не тільки російський цар, а й шведський, і навіть польський королі. Коли пару років тому проводили виставку «Українське бароко» в Лаврі, то тоді демонстрували портрети Мазепи. І що цікаво — їх було більше десятка, і на кожному він різний. Минуло триста років, і нині важко сказати, яким він був дійсно. Скажу одне: для мене він, перш за все, патріот, який любив свою батьківщину. Це прекрасний воїн та полководець, громадський діяч. Постать дуже сильна, вольова. Грати Мазепу мені було важко, бо кожен із нас його уявляє по-своєму. Ми разом з Іллєнком не робили з нього «зацукрованого гетьмана» — такий солодкий, що хочеться його лизнути. Він — глава держави. Був і гуманістом, і жорстоким чоловіком — живою людиною з сильними і слабкими рисами».

Глядачі із захопленням сприймали ролі Ступки, зіграні ним у таких популярних виставах: «Украдене щастя», «Дядя Ваня», «Тев’є Тевель», «Король Лір», «Сни за Кобзарем»,»Кар’єра Артура Уї», «Енеїда», «Записки божевільного», «Цар Едіп», «Лев і левиця», «Легенда про Фауста» та ін. Актор зізнавався, що своїми успіхами завдячує «міцному тилу» — дружині Ларисі. Вона була чудовою балериною. Її запрошували працювати у Великий театр, а вона пожертвувала особистою кар’єрою, зробила затишним дім Ступок, виростила сина, займалася онуками...

 — Мені не завжди аплодували. Були й розгромні рецензії. Але мої ролі — як діти, ні від кого не відмовляюся. Є три вистави, які вважаю найголовнішими в моєму житті. Це — «Украдене щастя» Івана Франка, «Дядя Ваня» Антона Чехова і «Тев’є-Тевель» Шолом-Алейхема. Мої персонажі — Микола Задорожний, Тев’є-Тевель, Іван Петрович Войницький постійно розмовляють з Богом.

 «Господи, пропало життя! Якби мені почати життя спочатку... Я міг би бути Шопенгауером, Достоєвським», — а він — ніхто, він — «дядя Ваня». На цю роль мене підштовхнула моя мама. Вона мала стати великою актрисою і не стала. Я виріс у театрі. У сім років батько привів мене до Львівської опери, де працював хористом. Кожної суботи і неділі я дивився вистави. Слуху не мав, але співав. Сусіди скаржилися, а батько мене захищав. Коли я надумав стати актором, то він досить критично до цього поставився і нічим не допомагав. Це правильно, бо в нашій професії потрібно мати сильний характер, щоб чогось добитися. Актор, з одного боку, м’яка губка, а з другого — вольова людина. Це дуже важка праця, насильство над собою: змінюєш ходу, звички, мелодику мови. Актор — важка професія, в ній не можна раз і назавжди схопити Бога за бороду. Треба постійно залишатися учнем і завжди бути готовим до змін.

Сам я нічого не ставлю, не хочу поповнювати когорту бездарних режисерів! Театр зображує, так би мовити, життя. Але там не по-справжньому вмирають, гинуть і так далі. Там грають в це все. Грають у життя. Театр — продовження життя. Ти підносишся трохи над реальністю, але це та ж реальність, тільки в художній формі. Театр — не втеча з життя, просто людина знайшла іншу його форму. Все пов’язане, воно ж не буває окремо: життя — це життя, театр — це театр..

Український глядач — найкращий глядач у світі, і його подяка та оплески є найкращою винагородою для акторів і меценатів. Ми — громадяни однієї країни, і обов’язок кожного зберегти її культурне багатство. Вважаю, що люди, які допомагають у цьому — патріоти України.

Так вийшло, що фактично майстер прощався зі своїми шанувальниками на бенефісі «Концерт №70 від Ступки», який на франківській сцені актор дав 7жовтня 2011 р. У тому вечорі Богдан Сильвестрович дебютував як «ударник», виконавши соло на барабані й тарілках, шуткував, декламував улюблений вірш «Крила», який написала Ліни Костенко: « Людина нібито не літає...//А крила має. А крила має!»...

До речі, 2008 року, на 67 день народження Ступки, працівники Андрушівської астрономічної обсерваторії назвали в його честь астероїд, який відкрили в ніч на 27 серпня. Офіційна назва астероїда — «269 252 Богданступка».

Протягом всього свого життя у актора був сильний зв’язок із матір’ю Марією Григорівною. Навіть народилися вони в один день — 27 серпня. До порад матері Богдан прислухався все життя. Коли Богдан Сильвестрович відчув, що життєві сили почали залишати його, сказав, що хоче померти в той день, коли не стало його мами — 23 липня. До цієї дати Ступка не дожив лише добу...

Сьогодні акторську династію Ступок продовжують син Остап та онук Дмитро в Театрі ім.І.Франка, внучка Устина — студентка факультету «Міжнародне культурознавство», перейшла на IV курс, Богдану-молодшому 14 років — він школяр, а правнучці Богданці виповнилось чотири рочки...

Нині пам’ять про актора живе у серцях людей, бо нам у спадок він лишив прекрасні театральні вистави і фільми. На Байковому кладовищі встановлений пам’ятник — це бронзовий дуб із перевернутим корінням і в цьому закладено багато смислів і сенсу, які підкреслюють існування митця на землі, його душі...

Українські державні відзнаки:

Звання Герой України з врученням ордена Держави (23 серпня 2011)  за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу діяльність та високу професійну майстерність

Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (27 січня 2010), V ст. (4 листопада2006)

Орден «За заслуги» I ст. (21 серпня 2001), II ст. (21 серпня 1999)

Почесна відзнака Президента України (23 серпня 1994)

Державна премія України імені Т. Шевченка 1993 року у галузі театрального мистецтва – за виставу «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом у Київському державному академічному українському драматичному театрі імені І. Франка (у складі колективу)

Державна премія України імені Олександра Довженка 2012 року (посмертно) – за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва