понеділок, 22 лютого 2021 р.

Нові надходження у відділ культури та мистецтва від Українського інституту книги

Тримбач С. В.

Кіно народжене Україною : іл. історія : [альбом антол. укр. кіно] / С. В. Тримбач. - Київ : Саміт-книга, 2019. - 384 с. : іл.

Ця книга - не лише про кіностудію імені О. Довженко, вона про все українське кіно. Ювілей кіностудії став приводом оприлюднити матеріали, появи яких давно чекала Україна. Ці матеріали охоплюють період від становлення українського кіно на межі XIX-XX ст. (а починалося воно не в Києві, а в Одесі) до сучасної доби, коли відбувається справжнє відродження і оновлення кінематографу України.

Горбачов Д.

    Лицарі голодного Ренесансу / Д. Горбачов ; упоряд. О. Сінченко. - Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2020. - 376 с.

Явище «український авангард» вперше прозвучало на Заході у 1973 році на лондонській виставці «Tatlin’s dream». Тоді  вперше були виставлені роботи світового рівня мало відомих авангардистів України Василя Єрмилова й Олександра Богомазова. Це змусило згадати й інших відомих на весь світ майстрів, за походженням, вихованням, самосвідомістю та національними традиціями пов’язаних із Києвом, Харковом, Львовом, Одесою. Окрім зазначених, у книжці один за одним зринають портрети «найвірнішого сина України» Давида Бурлюка; поляка, який мав себе за українця, Казимира Малевича; професора Київського художнього інституту і бандуриста Володимира Татліна; засновниці української школи конструктивістської сценографії Олександри Екстер; митців «Культур-Ліги»; феноменального скульптора Олександра Архипенка.

Доповнена розлогими культурологічними студіями й особистими спогадами автора, книжка покликана представити читачеві цілісну картину витоків і формування українського художнього авангарду. 

Карзан К.

Думай як Леонардо да Вінчі : [для дітей серед. шк. віку] / К. Карзан ; [пер. з італ. Л. М. Михайлова] ; іл. І. Фульгезу. - Харків : Ранок, 2020. - 96 с. : іл.

Леонардо да Вінчі – визнаний геній усіх часів. Він досяг успіху в науці, живописі, музиці і навіть кулінарії! Автори цієї книги дослідили біографію та рукописи Леонардо, щоб з’ясувати: як працював мозок майстра. Їхні спостереження супроводжують корисні поради та цікаві завдання, що допоможуть кожному навчитися думати, як флорентійський геній.

Сердюк М.

Волт Дісней / М. Сердюк. - Київ : ІРІО, 2020. - 112 с. : іл. - (Видатні особистості. Біографічні нариси для дітей).

В книзі дуже детально описано дитинство Волта. Для мене навіть несподівано, що такого жорстокого батька він мав. При цьому його життєрадісність нікуди не зникла. Він все одно вірив в дива, не зламався, не залишив свою творчість. Інколи просто неможливо збагнути людську душу. Коли один  покинув свою мрію, інший йде до неї, не слухаючи навіть рідних батьків. І в кінці  отримує своє визнання.

Волт Дісней дуже любив малювати. Він знайшов товариша, який також любив малювати і у всьому підтримував Волта. Так вони і йшли по життю. Ідеї Волта завжди були живі і цікаві. Вкладав в своїх персонажів позитив і прагнув підняти настрій. Це передавалось всім глядачам. Мультики Волта Діснея знає увесь світ. Він легенда, і завоював  це звання своєю працею і талантом.

Б’єрк К.

Ліннея в саду художника : [для мол. та серед. шк. віку] / К. Б’єрк ; [пер. зі швед. Г. Кирпи]. - Харків : Крокус, 2019. - 50 с. : іл.

Героїня книги маленька дівчинка Ліннея разом зі своїм товаришем садівником Блюмквістом вирушає в дивовижну мандрівку – на батьківщину знаменитого Клода Моне. Побувавши в музеї художника, постоять на японському місточку і на власні очі побачать лілеї, що їх він так любив малювати, його сад, будинок. Познайомляться навіть із його правнуком!

Майже тридцятьма мовами світу перекладено цю книжку. Удостоєно Європейської премії за літератури для дітей та юнацтва , Німецької премії в галузі дитячої та юнацької літератури , Премії Прапора і Вимпела (Нідерланди, 1988). 1992 року у Швеції вийшов однойменний мультфільм, який мав неабиякий успіх.

понеділок, 15 лютого 2021 р.

«Знать от Бога і голос той, і ті слова…» до Дня народження С.С. Гулака-Артемовського, українського композитора, співака, драматичного артиста.

Семен Степанович Гулак-Артемовський народився 16 лютого 1813 року в містечку Городище на Київщині (тепер Черкаська область) в сім'ї священника. Закінчив Київське повітове духовне училище (1824-1830), Київську духовну семінарію (1835-1838). Співав у хорі київського вікарія у Софійському соборі та Михайлівському Золотоверхому монастирі.

«Звідкіля це ти узявся? Де ти досі пропадав?..». Який українець не усміхнеться, почувши перші акорди знаменитого дуету Карася й Одарки із опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». 16 лютого  виповнюється 208 років від дня народження С.С.Гулака-Артемовського, українського співака, композитора, актора, драматурга. Якби композитор створив лише цю оперу, то й цього було б достатньо, аби обезсмертити своє ім’я в українській культурі.

Походив С.Гулак-Артемовський із старовинного козацького роду, який осів у містечку Городище на Черкащині. Там досі є куток, який зберіг тодішню назву Гулаківка. Саме там стояла хата священика Степана Петровича Гулака–Артемовського та його дружини Варвари Арсентіївни. Вони побралися, коли юнакові виповнилося 25 років, а його нареченій всього 15. У цій родині народилося дев’ятеро дітей, серед них і майбутній композитор. 

В 30-х роках минулого століття радянська влада знищила хату і розібрала Покровську церкву, де служили його прадід, дід, батько і дядько. Нині на цьому місці каплиця. Про сім’ю Гулаків-Артемовських нагадує лише криничка.З цього роду вийшов і «батько української байки» Петро Петрович Гулак–Артемовський, рідний дядько Семена і ректор Харківського університету, а також Микола Гулак, один із засновників Кирило–Мефодіївського братства, в яке входив і Тарас Шевченко. За переказами, один із Гулаків був відомим у Франції танцюристом.

Долю Семена Гулака-Артемовського вирішив його прекрасний голос,  на який звернув увагу М.Глінка,  шукаючи виконавця для партії Руслана у своїй опері.

Навчався український співак у майстрів Франції та Італії, з величезним успіхом дебютував на сцені Флорентійського театру, слід зауважити, що він був першим басом, рівного його голосу не було і в Італії. А ще молодий  Семен заворожував публіку Флорентійської оперної сцени тим, що не тільки співав, а й входив у роль, що було ще не прийнятим у ті часи. Тому публіка була в захопленні від виступів сеньйора Артемовського, а російський цар Микола Павлович, який перебував тоді у Флоренції, подарував Семену діамантовий перстень.

Але італійський період зробив і чорний відбиток у житті співака. За умовами контракту, Семен змушений був виступати, коли мав хворе горло. Можливо, саме це в подальшому і стало причиною ранньої втрати голосу (на 47-му році життя перші ознаки).

Понад чверть віку чарівний голос співака звучав на оперних сценах Італії, імператорських опер в Петербурзі і Москві, виконавши понад 50 партій, переважно в операх італійських композиторів.

Гулак-Артемовський був цікавою і різнобічно обдарованою особистістю. «Він людина енциклопедичних знань, ренесансного характеру, тому що він був і фітотерапевтом, психотерапевтом, прекрасним інженером, конструктором, соціологом, істориком», зазначив режисер Сергій Проскурня, відкривши несподіваний ракурс життя Семена Гулака-Артемовського, вивчаючи біографію Тараса Шевченка.

У нього не тільки був рідкісної краси і сили голос (бас-баритон) і композиторський талант, але й пристрасть до малювання. Як художник, Гулак-Артемовський створював мініатюрні портрети на слоновій кості. На жаль, жоден художній доробок митця не зберігся.

Відомо, що протягом досить тривалого періоду життя, композитор захоплювався нетрадиційними методами медицини, мав офіційний дозвіл на лікування людей. За день Гулак-Артемовський міг приймати близько 30-40 пацієнтів, і робив це безкоштовно. «Це не мистецтво, а дар Божий, і я не маю права брати за нього винагороду».

Свого часу Гулаком-Артемовським укладено «Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії» (1854), які залишаються й дотепер важливим документом в галузі географії, історії, статистики, економіки. А його інженерно-конструкторські розробки Петербурзького водогону й досі забезпечують жителів міста водою. 

Про високі моральні якості С.Гулака-Артемовського, його громадянську мужність свідчить той факт, що композитор, ризикуючи своїм становищем співака імператорського театру, знаходив можливість  підтримувати у засланні Тараса Шевченка і матеріально, і морально, не боячись переслідувань з боку царської влади. Йому ж присвятив свою пісню «Стоїть явір над водою» і вірогідно, що задум написати українську оперу виник під впливом поета. В листах із заслання Т.Шевченко називає С.Гулака-Артемовського «найблагороднішим із людей», «щирим, єдиним другом».

В історію музичного мистецтва Гулак-Артемовський увійшов як автор видатної української опери «Запорожець за Дунаєм». Всупереч тотальному винищенню   української культури, Гулак-Артемовський, який жив на той час у Москві, створив оперу з текстом українською «народною» мовою. Протягом 20 років були заборонені постановки твору. Згідно з однією із версій, композитора звинуватили у банальному плагіаті, порівнявши твір з оперою «Викрадення із сералю» В.Моцарта. 

Саме в рамках «Запорожця за Дунаєм» вперше українські народні пісні прозвучали зі знаменитих світових оперних сцен. Арії та дуети з цієї комічної опери досі популярні у виконавців, і в ХХІ столітті вона входить до репертуару багатьох театрів. За більш ніж 150-літню сценічну історію «Запорожця за Дунаем» виконавцями головних партій, крім самого автора, були М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський, З. Гайдай, І. Козловський. Мелодичне багатство, національна характерність образів, гумор забезпечили опері тривале сценічне життя.

Семен Гулак-Артемовський не раз приїздив до України, надихаючись українською мовою, яку ніколи не забував, та культурою, що наснажувала його самобутню творчість. Завдяки старанням композитора вдалося зберегти і донести до вдячних сучасників багато творів української народної творчості. Захоплювався майстер музичного жанру збором і подальшою систематизацією пісенного фольклору. Заслугою композитора, зокрема, є те, що вдалося вберегти від забуття пісню “Ой на горі та й женці жнуть”

15 лютого 2013 Національний банк України випустив срібну ювілейну монету присвячену 200-річчю від дня народження Семена Гулака-Артемовського.

Помер 17 квітня 1873 року в Москві, похований на Ваганьковському кладовищі.



 

четвер, 11 лютого 2021 р.

Франсуа Лєжон з любов’ю та гумором (до дня народження Жана Еффеля, французького художника-карикатуриста)

12 лютого народився Жан Еффель. Справжнє ім'я – Франсуа Лєжон  – французький художник-карикатурист.

Франсуа Лєжон народився у 1908 році в сім'ї комерсанта. Він отримав різнобічну освіту, вивчав мови, філософію, музику, малював. Батько мріяв бачити сина своїм наступником. Однак юнака зовсім не цікавила комерція. Посварившись з родиною, він їде з дому з твердим наміром зайнятися драматургією. Лєжон пише п'єсу, пробує свої сили в області живопису.

Несподіваний успіх приносять йому карикатури для газет, з якими він починає співпрацювати з 1933 року. Тоді він і став підписувати свої твори псевдонімом Жан Еффель. Найвагоміший твір – збірка «Створення світу» на теми Старого Завіту, за мотивами якого Ісидор Шток написав п'єсу «Божественна комедія».

Про знаменитого карикатуриста та подивитись його відомі комікси можна почитати в відділі культури та мистецтв.

 




понеділок, 1 лютого 2021 р.

Король Голівуду

 

16 листопада 1960 року від серцевого нападу помер секс-символ Голлівуду актор Кларк Ґейбл. Газети вийшли з коротким заголовком "Король помер". Всі зрозуміли, про кого йде мова.

Сходження і тріумф. Кларк Ґейбл народився в Кадісі, штат Огайо, США, 1 лютого 1901 року. Починав кар'єру з епізодичних ролей у Голлівуді. Наприкінці 20-х років успішно виступав на Бродвеї. Після дебюту в звуковому вестерні "Розфарбована пустеля" (1931), Ґейбл підписав контракт із кінокомпанією MGM. У перший рік контракту актор знявся в більш, ніж в 10 фільмах і піднявся від ролей другого плану до амплуа романтичного героя. Розквіт кар'єри Кларка Ґейбла припав на 30-ті роки, коли він завоював титул "Король Голлівуду".

Молодий Кларк Гейбл

Серед фільмів цього періоду оскароносні "Це трапилося одного разу вночі" (1934) і "Заколот на` Баунті" (1935), романтичні комедії "Китайські моря" (1935), "Червоний пил" (1932) і "Саратога"(1937).

1936-го року Ґейбл тріумфально повернувся на Бродвей (мюзикл "Сан-Франциско"). Однак на вершину успіху актора піднесла роль Ретта Батлера в кіношедеврі "Звіяні вітром" (1939), яка стала кульмінацією його кар'єри.

Кларк Гейбл і Вівьєн Лі

 

Цікаві факти про Кларка Гейбла

У свідоцтві про народження він був випадково записаний як жінка. І за документами довгий час вважався саме так, поки його батьки не виявили помилки.

Його мати померла від пухлини головного мозку, коли йому не було ще й року. Кларка Гейбла виховував батько і мачуха.

У дитинстві мати майбутнього актора охрестила його католиком, але після її смерті батько і мачуха виховували його в протестантських традиціях. А коли Гейбл виріс, то і зовсім вирішив стати масоном. Він належав до ложі «Беверлі Хіллс» No. 528 Каліфорнія.

Коли він вперше приїхав до Голлівуду в 1924 році його ім'я в документах значилося як У. К. Гейбл (повне ім'я, дане при народженні, Вільям Кларк Гейбл). Але вже в 1925 році він змінив його на Кларка Гейбла. До речі, Гейбл часто представлявся ім'ям батька, Вільяма Генрі Гейбла, поки перша дружина Джозефіна  Діллон не переконали його відмовитися від цієї звички.

До 32-х років майже всі його зуби були замінені протезами. Через сильну інфекцію ясен в 1933 році Гейбл довелося видалити майже всі його зуби і замінити їх протезами.

За роль в культовій стрічці «Віднесені вітром» Кларк Гейбл отримав гонорар в п'ять разів більший, ніж Вів'єн Лі, хоча знімався у фільмі менше її в півтора рази. Сам Кларк Гейбл завжди вважав, що його акторська гра ніколи не дотягувала до рівня Вів'єн Лі, хоча не всі критики були з цим згідні.

Актор був  одержимий охайністю. Кларк Гейбл приймав душ по сім разів на день, але ніколи не приймав ванну, так як його відвертала думка сидіти в брудній воді. До того ж Гейбл міняв постільну білизну кожен день.

Після раптової загибелі Керол Ломбард, третьої дружини актора, в 1942 році Гейбл вирішив відправитися на фронт, незважаючи на протидію армії і уряду. Кларк Гейбл зробив п'ять бойових вильотів на Німеччину в якості стрілка на літаку B-17. Але після того, як в одному з вильотів літак був пошкоджений, керівництво студії «Metro-Goldwyn-Mayer» зробило все можливе, щоб повернути відомого актора з фронту. Кларк Гейбл повернувся в США і продовжив зніматися у кіно.

Кларк під час військової служби.

 

Кларк Гейбл ненавидів Грету Гарбо. Актор не раз називав її снобом, і стверджував, що у неї немає таланту.

Під час зйомок фільму «Поклик предків» у Кларка Гейбла був роман з Лоретою Янг,наслідком якого стало народження дочки, Джуді Льюїс. Лоретта зникла на деякий час, щоб народити дитину, і заперечувала, що це дочка Гейбла - вона сказала, що дівчинка прийомна. Але великого секрету з цього не вийшло. Джуді виросла і стала схожа як дві краплі води на батька, і таємниця Лоретти була розкрита. Проте, Лоретта Янг так і не зізналася в цьому до того моменту, коли  Джуді підросла. У сім років дівчинка перенесла операцію, щоб зробити свої вушка менш стирчать. До речі, дочка Гейбла і Янг була близькою подругою Каммі Кінг, дівчинки, яка грала Бонні Блу в «Віднесених вітром».

Лорета Янг і Джуді Льюїс

У 1935 році Кларк Гейбл отримав «Оскар» за роль у фільмі «Це трапилося одного разу вночі». Актор піднявся на сцену і сказав лише два слова: «Дякую вам» - після чого повернувся на своє місце. Більш того, саму статуетку він віддав маленькій дитині, який сказав, що вона дуже красива. Він вважав, що виграти «Оскар» важливіше, ніж його мати. Статуетка була повернута вдові Кларка Гейбла після його смерті в 1960 році.

Можливо, Кларк Гейбл особисто вплинув на падіння продажів чоловічих майок. Під час зйомок «Це трапилося одного разу вночі» в одній зі сцен його герой знімає сорочку, під якою нічого немає. Тільки уявіть собі, це були часи, коли чоловіки завжди носили нижні майки. Звичайно, не можна зі стовідсотковою впевненістю сказати, що вплинуло на падання продажів, але чоловічі майки в магазинах після цього стали покриватися пилом.

Кларк Гейбл був так розлючений тим, що його колезі по зйомках Хетті МакДеніел (Мамушка) не дозволили бути присутній на прем'єрі «Віднесених вітром», що він планував бойкотувати показ. Гейбл заспокоївся тільки тоді, коли Хетті переконала його, що все в порядку. Вони були хорошими друзями, і актор обожнював жартувати над нею під час зйомок. Одного разу Гейбл підлив трохи спиртного в чайник, і Хетті так і не здогадалася про підміну, поки не спробувала чай.

Кларк Гейбл і Хетті МакДеніел

Фільм «Червоний  пил», в якому Кларк Гейбл знявся разом з Джин Харлоу і Мері Астор в 1932 році, був перезнятий в 1953 році. Новий фільм називався «Могамбо». У ньому знялися Грейс Келлі і Ава Гарднер. Кларк Гейбл виконав одну і ту ж роль в обох фільмах.

Кларк Гейбл в фільмі «Червоний пил»

 

Жінки Кларка Гейбла

І, нарешті, питання, яке і сьогодні хвилює безліч жінок - особисте життя Кларка Гейбла. Крім п'яти офіційних шлюбів, йому також приписують романи з Грейс Келлі, Авой Гарднер і іншими відомими актрисами.

Вперше Кларк Гейбл одружився в 1924 році на Джозефіні Діллон, яка була старша за нього на 14 років. Розгледівши в хлопцеві талант, вона погодилася стати його спонсором, і завдяки їй акторові був відкритий шлях до Голлівуду. Сама Джозефіна пізніше зізнавалася, що шлюб був фіктивним, і у них не було фізичних відносин. Їх шлюб тривав до 1930 року.

Другою дружиною Гейбла в 1931 році стала дочка нафтового магната Марія Ленгем, яка була старша за актора на 17 років. Вона підтримувала його на ранніх етапах кар'єри. Сам Гейбл про свої переваги жінок старшого віку говорив так: «Чим старше жінка, тим більше вона бачила і знає більше, ніж скромні молоді дівчата».

Кларк Гейбл і Марія Ленгем

 

Єдиною справжньою любов'ю Кларка Гейбла, на думку багатьох, була актриса Керол Ломбард, на якій він одружився в 1939 році. З  Керол Ломбард Кларк познайомився 1932-го року, і вони надзвичайно не сподобалися один одному. Їм навіть довелося зніматися в одному фільмі ("Не її чоловік"), але і це їх не зблизило. Все змінилося на зимовому балу 1936 року, де Керол була господинею, а Ґейбл гостем. Кларк по-новому глянув на привабливу білявку і після декількох танців запропонував їй втекти зі світської тусівки.

Вони довго каталися нічним містом, доки Керол не помітила, що вони дві останніх години крутяться навколо шикарного готелю. "Та я взагалі-то тут живу, - пояснив Кларк, - чи не піднятися нам до мене?". "Чи не думаєш ти, що крутий як сам Кларк Ґейбл?", - відповіла Керол. Її гострий розум, яскрава краса і норовливість припали до душі спокійному і розсудливому Ґейблу. У перервах між зйомками "Звіяних вітром" вони одружилися.

Життєрадісна Керол і стриманий Кларк гарно доповнювали один одного. Відразу після весілля молодята усамітнилися на віллі Сан-Фернандо, де вели замкнутий спосіб життя. Вони рідко розлучалися і все робили разом: полювали на качок, ходили на риболовлю, гуляли, читали. Так минуло три щасливих роки їхнього спільного життя.

Але почалася Друга світова. У січні 1942 року Керол взяла участь у пропагандистському шоу в Лас-Вегасі. Щоб швидше повернутися додому, вона вирішила летіти літаком. В горах пілот збився з курсу, і додому вона не повернулася ніколи.

Три роки Кларк відправляв експедицію за експедицією на пошуки літака і безпробудно пив. Керол знайшли, її тіло вдалося ідентифікувати за прикрасами, що їй подарував Кларк. Але і після цього Гейбл одружувався ще двічі, намагаючись повернути свою Керол.

Від повільного самогубства алкоголем його врятувала війна: Кларк вступив на службу у ВПС США. Актор був уже непризовного віку, але закінчив офіцерську льотну школу і відправився до Європи. Дослужився до майора і з численними нагородами 43-річний Ґейбл повернувся додому.

Кларк і Керол Ломбард

Четвертою дружиною актора стала леді Сільвія Ешлі, вдова зірки німого кіно Дугласа Фербенкса. Вона була дуже схожа на Ломбард, але стосунки не тривали довго.

П'ятою і останньою дружиною Гейбла стала актриса Кей Вільямс, яка теж віддалено нагадувала Керол. Саме вона подарувала акторові сина, якого Кларк Гейбл так і не побачив. Єдиний син актора, Джон Кларк Гейбл, народився через п'ять місяців після його смерті.

Кларк Гейбл і Кей Вільямс

 

Як і належить справжньому Королю Голлівуду, Кларк Гейбл помер від серцевого нападу, який стався в 1960 році на зйомках фільму «Неприкаяні». Ця картина стала останньою і для Мерилін Монро. Кларк грав постарілого і сумного ковбоя. Партнеркою Ґейбла була Мерилін Монро, яка під час зйомок переживала чергову кризу і створювала знервовану обстановку на майданчику. "Бог ти мій, я щасливий, що цей фільм нарешті знято. Вона (Мерилін Монро) довела мене до інфаркту", - сказав актор. На знімальному майданчику у нього і стався серцевий напад. Кларкові Ґейблу було 59 років.

 Відповідно до свого заповіту, Кларк Гейбл був похований в усипальниці, яку він спорудив для Керол Ломбард на кладовищі «Лісова поляна» в Глендейле, штат Каліфорнія. Як написав Кларк Гейбл: «Там, де серце».

Кларк Гейбл і Мерилін Монро на зйомках свого останнього фільму

 

Після смерті Кларка Гейбла газета «New York Times» написала:

«В ієрархії великих« зірок », яких в ті щасливі часи, освітлені його присутністю, було чимало, він був визнаний першим серед рівних. Може він був не дуже витончений в акторській техніці. Може  йому не вистачало блиску, властивого   модним тоді  англійським «зіркам». Але ось уже чого у нього не бракувало - це  чарівної мужності. Кого б він не грав - Флетчера Крістіана в «Заколоті на« Баунті », репортера в« Це трапилося одного разу вночі », або горезвісного Ретта Батлера в « Віднесених вітром »- Гейбл випромінював абсолютну надійність. Він був справжнім чоловіком. До кінчиків нігтів ».


 


четвер, 21 січня 2021 р.

Крістіан Діор

Його не любила Коко Шанель, але обожнювали інші жінки. Він здійснив модний переворот у післявоєнній Європі та посів чільне місце в індустрії моди. 21 січня виповнюється 116 років від дня народження всесвітньовідомого модельєра Крістіана Діора. Мабуть, не знайдеться такої модниці, яка б не мріяла про хоча б дрібничку від Діор. Ми ж підготували вам декілька цікавих фактів про засновника відомого бренду, а також фотодобірку моделей одягу знаменитого кутюр'є.

Крістіан Діор був дуже забобонним. Він не починав жоден показ мод, не поспілкувавшись зі своєю трактувальницею карт таро.

Улюбленою квіткою Крістіана Діора був конвалія. Надалі вона стала символом знаменитого модного будинку.

Модельєр мав реальну залежність від їжі. Сьогодні ми називаємо це терміном "емоційне харчування".

Він був дуже скромною людиною, яка не любила публічних виступів. Глибоко-емоційний, вважав за краще триматися подалі від прожектора, навіть не з'являючись в кінці шоу.

За весь час існування помад Dior було розроблено понад 600 унікальних кольорів.

Квіти завжди були для Діора джерелом натхнення. "Крім жінок, квіти є найбільш божественними витворами", – заявив якось кутюр`є. Тож, невипадково відомий силует суконь його найпершої колекції New Look має форму оберненого віночка квітки.

Сестра Діора, Катрін, яка народилася в 1917 році, і була наймолодшою в сім`ї Діор, у роки Другої світової війни була активною учасницею французького Опору. У липні 1944 року її заарештували гестапівці, піддали тортурам і відправили до жіночого концтабору Равенсбрюк у східній Німеччині. Катрін звільнили разом з іншими в’язнями у 1945 році, а пізніше за воєнні заслуги нагородили французьким Військовим хрестом і британською королівською медаллю "За відвагу в боротьбі за звільнення". Після смерті Крістіана Катрін дбайливо зберігала його спадок і відкрила у рідному Гранвілі музей Діора.

Конструкції суконь Діора були оскаржені феміністками на чолі з Коко Шанель. Вона називала колекцію з корсетами Діора "жахом, який катує жіночі тіла".

У 1942 році Діор створив парфумерну лабораторію. Він вважав парфуми завершальним акордом сукні й необхідним доповненням особистості жінки. Продукція Dior і сьогодні має шалену популярність.

Власний будинок мод Крістіан Діор відкрив по закінченню війни – у 1946 році.

Першим робити покази мод почав саме Крістіан Діор.



середа, 20 січня 2021 р.

Сторінками періодичних видань


Журнали і газети, які ви можете переглянути у відділі культури та мистецтв

 


«Культура і життя» Загальнодержавна українська щотижнева газета. Засновники видання – Міністерство культури України, Центральний комітет профспілки працівників культури України, трудовий колектив редакції. Видавець – ДП «Національне газетно-журнальне видавництво».




«Українська Музична Газета» Висвітлює найважливiшi подiї музичного життя України. Iнформує про дiяльнiсть музичних шкiл, середнiх і вищих музичних навчальних закладiв України.


«Антиквар» став першим в Україні журналом про антикваріат та колекціонування, який висвітлював широке коло тем від живопису, іконопису та скульптури до нумізматики та боністики...



«Кіно-Театр» Ілюстроване видання, аналітичний і водночас популярний мистецький журнал - посередник між українським глядачем та подіями сучасного світового театрального  кінопроцесу.


 «Мистецтво та освіта» Всеукраїнський науково-методичний журнал. Засновники: Міністерство освіти і науки України. Знайомить із новими досягненнями в царині культури, мистецтва і мистецької педагогіки; друкує нові навчальні програми, інформаційні матеріали, методичні рекомендації та розробки, а також нотні додатки.


«Народна творчість та етнологія» Науковий журнал. Засновники: Національна академія наук України та Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. В журналі висвітлено: історію та теорію українського фольклору, етнологію та народне мистецтво.


«Образотворче мистецтво» Мистецький журнал. Висвітлює український стан образотворчості, практика сучасних мистців та виставки, українське мистецтво у світі, українське традиційне мистецтво, мистецькі школи та традиції, глибинні джерела творчості, портрети художників минулого і сучасності.

«Пам'ятки України: історія та культура» Науково-популярний ілюстрований журнал. Основні теми – національна культура, вітчизняна історія, краєзнавство, пам'яткознавство, українознавство, музеєзнавство, археологія, архітектура, фольклор, етнографія.

«Українська культура» Один із найстаріших культурологічних журналів в Україні. Основні теми – музика, кіно, література, образотворче мистецтво, архітектура, нові медіа, дизайн, фотографія.


Навчально-методичне видання «Музична школа» орієнтоване на учнів, викладачів і директорів музичних шкіл та спеціалізованих музичних навчальних закладів. Виходить окремими випусками для різних інструментів і для різних класів. Містить ноти кращих класичних та сучасних українських і зарубіжних композиторів. Окремі випуски містять безкоштовний додаток-диск із професійним записом всіх творів, вміщених у випуску.

Фаховий журнал для музичного керівника дошкільного навчального закладу. Бракує часу на пошук ідей для музичних занять у дитячому садку? «Музичний керівник» допоможе швидко та цікаво організувати роботу з вихованцями! Ви проведете цікаві музичні заняття, скориставшись готовими конспектами та методичними рекомендаціями до них , організуєте творчі заходи, використовуючи сценарії свят, розваг, ігор, вистав, музичних казок, ознайомите вихованців з рекомендованими музичними творами та піснями сучасних композиторів завдяки нотам і текстам у зручному форматі, впровадите нові, суголосні сучасним життєвим ритмам і дитячим інтересам підходи до музичного виховання.



Практичний журнал для вчителя музичного мистецтва, образотворчого мистецтва, художньої культури:

·                     Рекомендації науковців

·                     Поради психологів

·                     Розробки уроків

·                     Статті з досвіду роботи

·                     Сценарії творчих заходів

·                     Оглядові статті про всі види й жанри мистецтва

·                     Картинна галерея

·                     Нотний матеріал для виконання

·                     І багато цікавої та корисної інформації

вівторок, 5 січня 2021 р.

Неймовірний Адріано Челентано

Чудовий актор, телеведучий, громадський діяч і естрадний виконавець, на рахунку якого понад 600 пісень – це все про нього, про італійський феномен на ім’я Адріано Челентано. Свого часу він довів всьому світу, що, навіть маючи, м’яко кажучи, нестандартну зовнішність, можна досягнути слави і завоювати серця публіки своїм талантом. Жінки закохувалися в нього з першого погляду, але все своє життя знаменитий італієць присвятив обожнюваній дружині і матері їхніх трьох дітей Клаудії Морі, з якою актор заручився ще в 1964 році.

Адріано Челентано народився 6 січня 1938 року в північній частині Мілану, в робочому кварталі, в невеликому будиночку на вулиці Глюк. Його батьки, Леоніто і Джудітта, були бідними селянами з Апулії – південного регіону Італії. Адріано став п'ятою дитиною у батьків, на момент його народження матері були вже 44 роки. Коли влітку 1937 року Джудітта відчула погіршення здоров'я, вона довго не наважувалася піти до лікаря і вже подумки поставила на собі хрест, вважаючи, що захворіла лейкемією. Але медики приголомшили вже немолоду жінку - виявилось, вона чекала дитину. Джудітта була впевнена, що у неї станеться викидень, тому до появи малюка не готувалася. Проте пологи пройшли успішно. Хлопчик з'явився на світ 6 січня, а цей день в Італії називається днем відьми Бефани і вважається святом пустощів і витівок. І дійсно, як тільки немовля, підросло і почало самостійно ходити, в сім'ї Челентано забули про спокій. Своїми витівками хлопчик зводив з розуму весь квартал і отримав від невдоволених сусідів прізвиська "провокатор" і "босоногий землетрус". Але батьки крізь пальці дивилися на пустощі молодшого сина. Безпосередній, шумний і смішливий хлопчик був улюбленцем сім'ї.

У будинку Челентано увесь час звучала музика - діти вміли грати на гітарі і акордеоні, а старший син ще й чудово співав. Та маленького Адріано музика у той час мало цікавила. Він був завзятим забіякою і частенько разом з дворовими друзями влаштовував набіги на хлопченят з сусіднього кварталу. У 1943 році Адріано пішов в перший клас. Вчився він погано, часто ухилявся від занять. А незабаром сталася подія, що змусила домочадців замислитися - чи не захищає їх сина саме провидіння? У той жовтневий день малий Адріано, як завжди, прохав маму залишити його вдома, і жінка, що зазвичай не піддавалася на вмовляння, дозволила синові не йти до школи. Це було 20 жовтня 1943 року. Цього дня фашисти розбомбили багато будівель Мілана, включно зі школою, в якій вчився Адріано. Майже усі учні загинули під уламками. Хлопчикові нічого не сказали. Він не підозрював, яка трагедія сталася, і радів, що деякий час йому не потрібно ходити в ненависну школу.

У 1951 році батько Адріано помер. Вдова отримала невелику компенсацію, і сім'я переїхала в краще місце. Адріано дуже сумував за рідними місцями, крім того, йому довелося кинути школу і влаштуватися підмайстром до свого дядька, оскільки старший брат одружився і мав забезпечувати власну сім'ю, тож молодший залишився єдиним годувальником. Сім'я як і раніше жила бідно, і юнак перепробував немало професій: був сантехніком, кур'єром, точильником, помічником в друкарні. Нарешті, він влаштувався годинникарем і несподівано для себе виявився дуже вправним у цій справі. Джудітта ж мріяла, щоб син став розсудливим і почав пристойно заробляти, але…


В цей час Адріано почав цікавитися музикою - рок-н-ролом, "занесеним" в Італію переможцями Другої світової. Консервативна Італія не встояла перед джинсами, міні-спідницями і бадьорими звуками, які незабаром почали лунати з кожної закусочної. Челентано "захворів" новим жанром, а незабаром виявив у себе видатні вокальні здібності. Сталося це на танцмайданчику з живою музикою, куди Челентано навідувався кожні вихідні. Не надто привабливий хлопець не користувався успіхом у дівчат і боявся вийти потанцювати. Але одного разу друзі буквально виштовхали його на танцмайданчик і жартома попросили заспівати що-небудь з "цієї новомодньої музики". І Адріано, забувши про ніяковість, заспівав, та так, що увесь вечір довелося відбиватися від дівчат.

З тих пір Челентано почав виступати в нічних клубах, барах і інших розважальних закладах. Спочатку він виконував пісні Елвіса Преслі і американського співака Джері Лі Люіса, на якого до того ж був дуже схожий. Одного разу,навіть, взяв участь в конкурсі двійників Люіса, в якому зайняв перше місце і виграв грошовий приз 100 тисяч лір. Мама Адріано була, м'яко кажучи, не задоволена тим, що відбувалося з її сином. Проміняти стабільну професію годинникаря на вульгарний спів у вар'єте! Вона, за її словами, "навішувала стусанів" синові і його друзям, а одного разу, коли Адріано повернувся з нічного клубу з солідним гонораром за виступ, шпурнула гроші в обличчя сина. Але після фестивалю в концертному залі Palazzo del ghiaccio (перший великий концерт Челентано), на який молодий співак відправився з температурою під сорок і зірвав шквал оплесків, вона змінила думку.

До 1954 року Адріано вже почав писати власні пісні, а в 1955 на фестивалі бугі-вугі познайомився з колоритним музичним тріо "RockBoys". Вони подорожували по країні, виступаючи в нічних клубах, але у них не було вокаліста. Ніхто з них не знав англійської, та і співати не умів. Знайомство з Челентано стало подарунком долі для обох сторін. Тріо перетворилося на квартет. У травні 1957 року Rock Boys взяли участь в конкурсі рок-н-ролу, що проходив в Міланському Палаці спорту. Більшість  учасників конкурсу виконували перед жюрі пісні відомих американських виконавців, але група Челентано вирішила виконати свою власну пісню. Що дуже сподобалася глядачам і жюрі, і у результаті колектив отримав перемогу в конкурсі. Влітку 1958 року Челентано отримав перемогу на фестивалі легкої музики, що проходив в місті Анкона. У 1960 році він підписав контракт з німецькою звукозаписною компанією "Jolly", яка випустила його перший альбом. Після цього Челентано призвали до армії, а в лютому 1961 року він взяв участь у фестивалі музики в Сан-Ремо, для чого йому довелося отримати дозвіл міністра оборони. На фестивалі Адріано виконав пісню "24 000 поцілунків"  і зайняв друге місце. Пісня швидко посіла верхні сходинки хіт-парадів і впродовж декількох тижнів булла розпродана накладом більше 500 тисячкопій. Після такого успіху Челентано сміливо розірвав контракт з компанією "Jolly" і створив власну компанію звукозапису під назвою "Clan Celentano". У 1962 році вийшла його перша платівка під цим лейблом "Non mi dir", наклад якої склав більше мільйона копій. У тому ж році співак отримав перемогу в конкурсі Cantagiro, виконавши пісню "Ти далеко від мене", та відправився в гастрольний тур по Франції та Іспанії. У 1966 році Адріано знову виступив на музичному фестивалі в місті Сан-Ремо, виконавши свою першу соціально-політичну автобіографічну пісню "Хлопець з вулиці Глюк". Пісня про долю простого хлопця впродовж декількох місяців була на верхніх рядках італійських хіт-парадів, а згодом навіть була включена в шкільні підручники.

У 1968 році вийшов другий альбом під лейблом Clan Celentano.  Пісня "Azzurro" з цього альбому стала однією з найвідоміших в творчості Челентано. Слова для неї написав італійський поет Віто Паллавічіні, а музику - відомий композитор Паоло Конте. У 1970 році Челентано разом вже  зі своєю дружиною Клаудією Морі в черговий раз взяв участь у фестивалі в Сан-Ремо, вони разом виконали пісню "Хто не працює, той не займається любов'ю" і отримали впевнену перемогу. Деякий час цей музичний конкурс можна було називати конкурсом імені Адріано Челентано - настільки він затьмарював інших учасників.

У 2007 році вийшов 40-й за рахунком альбом співака, який впродовж двох місяців став платиновим. У лютому 2012 року після довгої перерви Челентано знову став учасником фестивалю в Сан-Ремо, чим створив фурор. У жовтні 2012 року відбувся концерт Челентано в амфітеатрі Верони. Квитки на концерт почали продавати за три місяці за символічною ціною в 1 Євро, і впродовж декількох годин вони були розкуплені.







Окрім музики Челентано відомий як кіноактор, за свою кар'єру він знявся в 41 фільмі. Уперше він з'явився на екранах в 1959 році в музичній комедії "Хлопці і музичний автомат". Наступного року він з'явився в епізодичній ролі в драмі Федерико Фелліні "Солодке життя". Першою режисерською роботою Челентано став фільм "Суперпограбування в Мілані" 1965 року, де він знявся в головній ролі разом зі своєю дружиною Клаудією Морі. В 1975 році вийшла комедія "Поквапся, поки не повернулася дружина", в якій Челентано виступив в ролі режисера, сценариста, композитора і монтажера. У цьому фільмі знялися дружина Челентано та їх троє дітей. Картина була номінована на Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю, у тому числі за кращу чоловічу роль.

Завдяки співпраці з італійськими комедіографами і сценаристами Кастеллано і Піполо з'явилися такі блискучі комедії за участю Челентано, як "Приборкання норовливого" (1980) і "Шалено закоханий" (1981) з Орнеллою Муті, "Туз" (1981), "Буркотун" (1986). Були відзначені преміями і досі улюблені глядачами ролі Адріано в кримінальних комедіях "Блеф" (1976), "Оксамитові ручки" (1979) і музичній комедії "Бінго-бонго" (1982). Остання роль Челентано - це Фуріо у фільмі "Джекпот" (1992).




Окрему увагу заслуговує особисте життя актора, адже це справжня історія кохання, яка пережила багато різних випробувань. Стосунки Клаудії та Адріано, яких називають найкрасивішою і найміцнішою парою в Італії, почалися в 1963 році, на зйомках фільму "Якийсь дивний тип", де Челентано грав головну роль разом з актрисою Клаудією Морі. Партнерка з першого погляду підкорила серце Челентано, але сам він спершу не справив враження на красуню. Адже та була розпещена чоловічою увагою, а сценічний образ Челентано здавався їй занадто пихатим. Артист зробив декілька спроб зачарувати Морі, але кожного разу зустрічав холодну відмову. Допоміг випадок: одного разу в знімальному павільйоні Клаудії з її вини сталося коротке замикання, розбилася лампочка, і друзки, що розлетілися, поранили обличчя Челентано. В якості жесту вибачення вона погодилася сходити з ним на побачення. Пізніше він запросив дівчину на свій концерт і там, в повному залі, публічно признався їй в коханні.14 липня 1964 року, о 3 годині ночі, щоб уникнути  уваги папарацці, Адріано Челентано і Клаудія Морі повінчалися. Заради чоловіка дівчина кинула кар'єру, присвятила себе сім'ї і стала виконавчим директором компанії Clan Celentano. Нещодавно вони відсвяткували золоте весілля і досі щасливі в шлюбі . У пари троє дітей. Син Джакомо по професії дизайнер, хоча займається музикою. У 2006 році у Джакомо народився син Самуеле, поки єдиний онук Челентано. Старша дочка Розіта теж співачка, а дочка Розалинда - співачка і актриса. Сам Адріано, незважаючи на солідний вік, а сьогодні він святкує свій 83 день народження, як і раніше веде активний спосіб життя, дає концерти, пише пісні і випускає альбоми, а у вільний від роботи час живе на своїй віллі з сім'єю в 100 кілометрах від Мілану.