середа, 28 грудня 2022 р.

Новинки літератури у відділі культури та мистецтв

Подаруйте радість читання.

Власенко І.

Квітка : [про Квітку Цісик] / І. Власенко. - Харків : Фоліо, 2022. - 158 с. - (Мистецькі біографії).

Вона народилася в Америці і була б справжньою американкою, якби не одне «але» – її батьки-музиканти були емігрантами, вихідцями з України і двох своїх доньок виховали у любові до своєї батьківщини. В родині завжди звучали українські пісні.

Голос відомої співачки Кейсі Цисік був голосом всесвітньо відомих компаній, корпорація «Ford» дарувала їй останні моделі автомобілів, вона співала на бек-вокалі у Майкла Джексона, Вітні Г'юстон та у інших відомих співаків. Її спів почули понад 20 мільярдів людей, що майже втричі більше за все населення планети... Але у неї була одна мрія – щоб українські пісні звучали по всьому світу.

Маслій М. М.

Незрівнянний світ краси Назарія Яремчука / М. М. Маслій. - Чернівці : Букрек, 2021. - 400 с. : іл.,фот.

Юнак, до якого прийшла слава у неповні 20 років. Виконавець, з яким працювали багато композиторів і поетів України. Красень, в якого була закохана вся жіноча аудиторія. Співак, голос якого зачаровував,зцілював, зворушував у душах і серцях найкращі почуття. Патріот, який до останнього дня не зрадив рідну землю кохану Буковину. Багато ще можна розповісти про Назарія Яремчука. Він передчасно пішов у вічний світ, залишивши незагоєну рану в серцях шанувальників його таланту. Голос, який тепер співає у небесному хорі... Ця книга про Назарія. Про Людину-легенду з надзвичайно скромною, щирою і відданою вдачею. Людина, наділена талантом, для залюблених в українську пісню, музику, слово...

Паппворт С.

Це Моне / С. Паппворт ; іл. Од ван Рин ; з англ. пер.Т. Савчинська. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2021. - 81 с.

Клод Моне – французький художник, найбільш відомий як головний представник напрочуд впливової авангардної групи – імпресіоністів. Він прожив довге й плідне, сповнене творчості життя, любив експериментувати з новими техніками малювання, а втім, його роботи ніколи не базувалися на мистецьких теоріях, лише на швидкоплинних враженнях. Він часто прокидався удосвіта, щоб встигнути зловити, приміром літній світанок над Сеною.

З часом його потреба «закарбувати відчуття» і упіймати скороминущі, мінливі ефекти стала головною одержимістю його творчості. У цьому ілюстрованому життєписі художника – найцікавіші факти біографії та історії створення найвідоміших картин Моне.

Інґрем К.

Це Далі / К. Інґрем ; іл. Е. Рей ; з англ. пер. Р. Паранько. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2022. - 79 с. : іл.

ХХ століття було сповнене експериментів у науці, літературі та, звичайно образотворчому мистецтві. Одним з найяскравіших представників цього дивовижного періоду був Сальвадор Далі – іспанський художник, скульптор, режисер та письменник.

Витвори мистецтва Сальвадора Далі настільки ж пізнавані, як і вуса на його портретах. Але що стояло за цією великою постаттю?

Біографічна книга «Це Далі» змогла вмістити найяскравіші та значущі фрагменти з життя цієї людини, щоб дати зрозуміти читачам яким він був – ексцентричним диваком, революціонером мистецтва, самотньою та незрозумілою дитиною. Далі боявся коників, колекціонував милиці, цікавився мурахами та носив взуття на пружинах, але це лише мала частина його багатогранної та надзвичайної особистості.

середа, 14 грудня 2022 р.

Музика, що зачаровує. Микола Леонтович

 

Куля проти нот. Як чекіст застрелив автора «Щедрика» 

5 жовтня 1922 року Український національний хор з великим успіхом виступив у престижному концертному залі Карнегі-хол в Нью-Йорку. Саме тоді американська публіка вперше почула «Щедрик» Миколи Леонтовича. А в 1936 році американський композитор українського походження Пітер Вільговський переписав англійською мовою текст твору. Так з’явилася пісня Carol of the Bells. Згодом українська щедрівка пережила ще сотні редакцій різними мовами і завоювала світову популярність.

Леонтович цілком міг застати світовий тріумф свого шедевру. Однак рано-вранці 23 січня 1921 року його життя обірвала куля, випущена з гвинтівки чекіста Афанасія Грищенка. Композитору тоді було лише 43 роки. 

Шлях до успіху

Микола Леонтович народився в 1877 році на Поділлі в родині сільського священника. Закінчивши духовну семінарію, він влаштувався на роботу сільським учителем і самотужки вдосконалював музичну освіту. В 1904 році Леонтович переїхав на Донбас, де викладав музику у залізничній школі міста Гришине (нині Покровськ), але невдовзі повернувся додому і працював викладачем співів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі.

В наступні десять років Леонтович заприятелював з композиторами Болеславом Яворським та Кирилом Стеценком, періодично відвідував Київ та Москву і створив багато хорових обробок, які швидко завоювали популярність. У тому числі і «Щедрик», який 29 грудня 1916 року вперше виконав на публіці студентський хор університету Св. Володимира в залі Київського купецького зібрання (нині – приміщення Національної філармонії України).

Після революції Леонтович переїхав до Києва, де розпочав активну діяльність, як диригент і композитор. Однак, коли 31 серпня 1919 року столицю захопили денікінці, композитор, рятуючись від переслідувань, повернувся на рідне Поділля. Спочатку – до Кам’янця-Подільського, де тоді фактично знаходилась столиця УНР, а згодом і до Тульчина.

В цей час творчість композитора вже стала добре відомою за межами України. В березні 1919 року Директорія відправила у закордонне турне Українську республіканську капелу на чолі з диригентом Олександром Кошицем, в репертуарі якої перше місце займали твори Леонтовича. Симон Петлюра вважав, що ознайомлення з українською культурою європейців посилить позиції України на мирних переговорах в Парижі. Протягом року капела з великим успіхом виступала в Чехословаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії та інших країнах.

Влітку 1920 року через фінансові труднощі капела розпалася. Частина музикантів сформувала Український хор ім. Леонтовича, який з успіхом виступав в Німеччині та Іспанії, а згодом у Тунісі та Алжирі. Зокрема, на концерті в Мадриді в листопаді 1921 року українські пісні слухали іспанська королева Вікторія Євгенія, кілька баварських принців та принцес. А Український національний хор, який очолював Кошиць, у вересні 1922 року відправився на турне до Америки.

Сам композитор в цей час опікувався в Тульчині невеликим хором. 13 січня 1921 року Микола Леонтович вирушив провідати свого батька, який жив в селі Марківка. І в Тульчин Микола Дмитрович вже не повернувся.

Микола Леонтович серед учасників Першого Українського хору в м. Києві / Вінницький обласний краєзнавчий музей 

Про смерть відомого композитора в архівах майже не збереглося матеріалів. Однак деталі вбивства в спогадах очевидців. Багато з них записав Гнат Яструбецький, товариш Леонтовича, який в лютому 1921 року у Марківці намагався з’ясувати обставини трагедії та зібрати творчу спадщину композитора. Результати бесід з його батьком, міліціонерами та іншими очевидцями він детально занотував у щоденнику. Частково щоденником користувались і радянські дослідники в роботах присвячених Леонтовичу, однак багато важливої інформації вони пропустили, стосовно особистості вбивці. За часів СРСР його відображали звичайним грабіжником або петлюрівцем.

Лише після проголошення незалежності дослідники знайшли в архівах інформацію, що Грищенко насправді був агентом ЧК. На початку 2000-х років Лариса Семенко відшукала оригінал щоденника Яструбецького, який зберігався у його онука. Після цього і вдалося реконструювати деталі вбивства Миколи Леонтовича.

 

Незвані гості

Композитор вирушив з Тульчина 13 січня. Дорогою до батька він кілька днів гостював в селі Стражгород в родині своєї учениці Надії Танашевич і лише 22 січня прибув до Марківки. Там в цей час знаходились його 33-річна сестра Вікторія і 17-річна донька Галина.

Того ж дня, приблизно о шостій вечора, на подвір’я заїхала підвода. До хати постукали двоє чоловіків, попросили заночувати. Один з них, як пише Яструбецький, молодий блондин, представився інформатором Гайсинської ЧК Афанасієм Грищенком. Він розповів, що займається боротьбою з бандитами (фактично повсталими проти більшовиків селянами), та наполегливо просив перевірити документи з великою кількістю печаток. У селі чекіст боявся ночувати, а в будинку священника міг знайти прихисток. Другим чоловіком виявився візник Федір Грабчак з сусіднього села.

Дмитро Феофанович, батько композитора, гостям не відмовив та пригостив. Як розповідає дослідниця, Грищенко поводився дуже емоційно та збуджено, а його розмова з господарями швидко переросла в суперечку з політичних питань.

Микола Леонтович з дружиною Клавдією та донькою Галиною / Вінницький обласний краєзнавчий музей 

Коли батько Миколи Дмитровича пожалівся, що через відсутність тяглової сили ніяк засіяти поля, чекіст порадив провести контрибуцію коней у тих, хто їх має. У відповідь Микола Леонтович слушно заявив, що реквізиції можуть викликати невдоволення населення та призвести до повстання. Крім того, він стверджував, що бандитизм, з яким має боротися Грищенко, якраз і викликаний діями влади, та дорікав, що у містах багато фабрик та заводів зупинилися. Чекісту такі розмови не подобалися. Він, навпаки, стояв на позиціях більшовиків та закликав знищувати «бандитів», які виступають проти радянської влади.

«Микола Леонтович, як пише Яструбецький, клав свого співрозмовника на лопатки. Коли батько Дмитро вийшов на вулицю під час цієї розмови, з ним вийшов і Федір Грабчак, який зауважив, що цей пан «ріже комуніста», – розповідає Семенко.

Цікаво, що зміст цієї розмови в радянські часи передавали зовсім по-іншому. Так, у книзі Василя Дяченка про Леонтовича, вперше виданій в 1942 році, Грищенко хвалився, що служив у Петлюри та Денікіна. А Іван Головченко, міністр внутрішніх справ УРСР в 1962–1982 роках, у своїй статті про загибель композитора, посилаючись нібито на його доньку, стверджував, що «Леонтович захищав Радянську Україну, різко критикував петлюрівщину і петлюрівські банди, які тоді бродили по Поділлю, тероризуючи населення». Про те, що Грищенко насправді працював у ЧК, звісно, ніхто не писав.

Як розповідає Семенко, поступово господарі зрозуміли, що Грищенко багато каже неправду. Так, він називав себе селянином, хоча був зовсім некомпетентним у питаннях селянського побуту. А говорив він російською мовою з дуже сильним українським акцентом.

Розмова за столом тривала до опівночі. Після чого і гості, і господарі полягали спати: батько Дмитро з донькою та онукою в одній кімнаті, в другій – Грищенко та Микола Леонтович, а візник Грабчак – в іншій.

 

Вбивство

О 7:30 усі в хаті прокинулися від пострілу. Забігши до сусідньої кімнати, Дмитро Феофанович побачив пораненого у живіт сина та Грищенка, який стояв у самій спідній білизні та перезаряджав рушницю. Чекіст , схопив батька за шию та вивів з кімнати. Грабчаку він наказав зв’язати руки господаря, його доньки та онуки.

«Грищенко облаяв Грабчака, що той погано в’яже руки, а сам повернувся до Миколи Леонтовича. Уривками родина чула «За що ти мене вбиваєш? За це, за це!», – розповідає Семенко.

Будинок у Марківці, де загинув Микола Леонтович / Вінницький обласний краєзнавчий музей 

Грищенко забрав 5 тисяч карбованців різною валютою, в основному ще царських часів, і лише 128 радянських. Безуспішно шукав золото, перевіряв, чи є на руках каблучки. Забрав він навіть частину одягу, в тому числі й шубу священника, якою господарі дали вкритися вночі. Після цього чекіст сів на підводу та наказав Грабчукові їхати геть.

Поранення композитора виявилось смертельним. Батько почав кликати на допомогу. Першим прибіг вчитель Арсен Сирочинський, згодом інші селяни. Вони кинулися навздогін вбивці. Підводу Грабчака, який їхав дуже повільно, наздогнали. Але Грищенка там уже не було. Він залишив мішок з награбованим одягом і втік. Селяни хотіли вчинити самосуд над візником, але їх стримав Сирочинський.

Того ж дня до села приїхали міліціонери з Теплика та Кіблича (найближчі до Марківки адміністративні центри). Розпочалося слідство. За кілька днів до міліції звернувся голова єврейської общини Теплика, який повідомив, що в його будинку переховується злочинець. Туди вирушив наряд на чолі з начальником місцевої міліції Костянтином Волковим. Однак Грищенко відмовився здаватися і відкрив вогонь.

«Грищенко двері не відчиняв, а почав стріляти. Одна куля пробила одяг Волкову, а другою було важко поранено міліціонера Твердохліба», – розповідає Семенко.

 Відомості про цю перестрілку стали єдиним документом про вбивство Леонтовича, які збереглися в архівах. В рапорті міліції Гайсинського повіту повідомлялося, що «в ніч на 23 січня агент повітової ЧК Грищенко пострілом з гвинтівки вбив сина священника с. Марківка Миколу Леонтовича 43-х років, у якого Грищенко ночував, і 26-го січня Грищенко, який переховувався в м. Теплик, при переслідуванні його чинами міліції пострілом з гвинтівки поранив у живіт міліціонера Твердохліба».

Рапорт міліції Гайсинського повіту, в якому згадується про вбивство композитора 

Тоді Грищенку вдалося втекти. Згодом Волков розповість Яструбецькому, що чекіст вчинив ще кілька грабежів в околицях і начебто його вбили селяни. Однак, як розповідає Семенко, ці дані дуже сумнівні, оскільки є відомості, що багато років потому Грищенко знову бачили в Теплику.

В історії про вбивство Леонтовича ще багато білих плям. Не викликає сумнівів, що вбивця служив у ЧК. Вже після проголошення незалежності дослідники знайшли в Державному архіві Вінницької області документи, згідно з якими Грищенко на початку грудня 1920 року прийняли на роботу в Гайсинську ЧК, як районного інформатора, за тиждень його відправили у відрядження та видали на секретні видатки 5 тисяч карбованців, а вже 21 січня він повернув ці кошти. З урахуванням великих проблем з тогочасним діловодством, можливо, в документі була помилка з датою і чекіст повернув саме ті гроші, які вкрав у будинку Леонтовичів.

Сьогодні більшість дослідників вважають, що Грищенко застрелив композитора з політичних мотивів. Можливо, вбивство стало наслідком напруженої розмови напередодні чи чекіст заздалегідь отримав відповідне завдання свого керівництва. Тим паче, що протягом 1918 – початку 1920-х років сталося ще кілька загадкових вбивств діячів української культури, які влада приписувала звичайним грабіжникам. На користь версії політичного замовлення говорять і спогади Надії Танашевич. За її словами, на одному з останніх концертів у казармі Леонтович забув портфель з документами, а коли згадав про нього, виявилось, що в ньому хтось нишпорив. В портфелі начебто були квитки для виїзду за кордон, а більшовики цього, цілком ймовірно, не хотіли допустити.

Так само дуже дивною виглядає і поведінка Грищенка. Як розповідає Семенко, чекіст знав, що Леонтович час від часу навідується до батька. Грищенка і раніше бачили в Марківці, однак він ніколи не просився ночувати у хаті священника. А 22 січня візник мав відвезти Грищенка з Кіблича до Теплика, проте той наказав завернути до Марківки, яка була не по дорозі. Тому, цілком можливо, активні дії міліції після вбивства композитора сплутали чекісту руки.

 

«Щедрик» Миколи Леонтовича – культурний код та музичний національний символ України

Музична спадщина М. Леонтовича складає понад 150 духовних і нерелігійних музичних творів. Але вершиною його творчості вважаються «Щедрик», «Дударик» та «Літургія Іоанна Златоуста».

Слова і просту мелодію «Щедрика» М. Леонтович знайшов, під час однієї з чисельних музично-краєзнавчих експедицій, в одному з сіл Поділля. Перше з п'яти аранжувань «Щедрика» датоване 1901 роком. Отже, можна зробити припущення, що М. Леонтович знайшов «Щедрик» коли почав збирати музичний фольклор на старших курсах Кам'янець-Подільської духовної семінарії. Точна дата знаходження «Щедрика» дослідниками творчості композитора ще не встановлена. Існують лише кілька версій. Одна з них М. Леонтович працював над удосконаленням свого «Щедрика» майже все життя. Перша обробка «Щедрика» була зроблена в 1901 році, друга – у 1906-1908 роках, третя – 1914 року, четверта – в 1916 році, п'ята – 1919 року.

У «Щедрику» здійснений блискучий гармонійний синтез української народної музики й класичного симфонізму, язичницького та християнського світоглядів. Його текст короткий, стислий, глибинний. Музика – мелодійна, емоційна, ритмічна та віртуозна. В ньому закладена неймовірна емоційна енергетика та духовний магнетизм. На думку найавторитетніших українських та зарубіжних музикознавців «Щедрик» є не просто досконалим аранжуванням, а самостійним, оригінальним й унікальним музичним твором. Він легко запам'ятовується й співається. В його мелодії задіяні лише три ноти – до – сі – до – ля – у нескінчених чотириголосих варіаціях високих і низьких тонів та ритмів. У цих трьох нотах «Щедрика» вмонтований універсальний код української національної культури. «Щедрик» М. Леонтовича став одним із національних музичних символів України.

Особливість музики «Щедрика» М. Леонтовича глибоко розкрив видатний український композитор Кирило Стеценко (1882-1922): «Маленьку простеньку мелодію він розгортає на широку картину з безліччю найрізноманітніших фарб».

Вперше «Щедрик» виконала студентська хорова капела Київського університету імені Святого Володимира 25 грудня 1916 року під диригуванням самого автора – Миколи Дмитровича Леонтовича. Після цього його першого офіційного виконання музичні критики та знавці музики одностайно заявили, що це не обробка, а самостійний музичний твір, в основі якого лежить мотив народної мелодії. Але всесвітню славу «Щедрику» принесло європейське та американське турне Української Республіканської Капели під диригуванням Олександра Кошиця. Українська Республіканська Капела була створена 16 січня 1919 року за розпорядженням керівника музичного відділу Міністерства освіти Української Народної Республіки. 24 січня 1919 року рішення про створення Української Республіканської Капели було ухвалено Радою Народних Міністрів УНР. Художнім диригентом капели був призначений Олександр Кошиць.

Через місяць після створення Української Республіканської Капели Київ захопили війська більшовиків. О. Кошиця евакуює свою капелу до Кам'янця-Подільського. Після її доукомплектування, яке О. Кошиць провів у нашому славетному місті, Українська Республіканська Капела, протягом березня-квітня 1919 року, дала біля 50 концертів, в населених пунктах Поділля, Станіславщини. В Ужгороді остаточно сформувався склад Української Республіканської Капели (понад 80 осіб) та її репертуар, звідки вона вирушила до Європи. Перший виступ капели в Європі відбувся 11 травня у національному театрі Праги. «Щедрик» був найефектнішим номером програми.

Подальший маршрут капели із Чехословаччини був наступний: Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія, США, Канада, Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Куба. 5 жовтня 1922 року капела виступила в найпрестижнішому залі світу – Нью-Йоркському «Carnegie Hall». У 17 країнах було понад 600 концертів за 5 років. Понад 500 схвальних відгуків опубліковано у пресі. 1924 року Українська Республіканська Капела О. Кошиця розпалась.

У 1934 році американський музикант українського походження Пітер Вільговський (1902-1978) склав новий текст «Щедрика» та поклав його мелодію на «мову» симфонічного оркестру. Так з'явилася «колядка дзвоників» («Carol of the Bells»). Вперше колядка дзвонів прозвучала 30 березня 1936 року в «Madison Square Garden».

У цьому ж році П. Вільговський зафіксував своє авторське право на «Carol of and Bells» незважаючи на те, що «Щедрик» раніше був опублікований й записаний в Україні. Американська версія «Щедрика» зазнала понад 600 видань.

В наш час авторське право Миколи Леонтовича на «Щедрик» поновлено. Текст який написав на мелодію «Щедрика» П. Виговський нічого спільного зі словами «Щедрика» Миколи Леонтовича не має.

Існують три тексти «Щедрика» – язичницький новорічний («Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…»), православний різдвяний («Ой на річці, на Йордані божа Мати ризи прала…») та різдвяний американський («Дзвоників дзвін, всім розповів: радісний час, свято у нас!...»). Американський – найдовший, складається аж із 105 рядків.

Чому в язичницькій версії сповіщається, що прилетіла ластівочка? Тому, що язичницький новий рік святкували в день весняного рівнодення – 20 березня. Тому саме ластівка приносила звістку про Новий рік.

«Щедрик» М. Леонтовича здійснив величезний вплив на розвиток української й світової культури. В світі існує понад 1000 варіацій мелодії «Щедрика» – від хорової й симфонічної до джазової та аранжування в стилі рок. Немає жодного хору в світі який не мав б в своєму репертуарі «Щедрика» М. Леонтовича. Мелодію «Щедрика» обрали музичною заставкою американського радіо на різдвяні та новорічні свята. Мелодія «Щедрика» лунає в кінофільмах «Один вдома», «Міцний горішок», «Гаррі Поттер», «Сімейка Адамсів» та інших кінострічках.

Кадр із фільму «Один вдома 2» 

Музику «Щедрика» використовував у своїх творах видатний американський композитор і диригент Леонард Бернстайн (1918-1990).

Ритм «Щедрика» набивають м'ячами американські баскетболісти.

«Щедрик» М. Леонтовича надихнув відому сучасну українську письменницю Ірен Роздобудько написати роман «Прилетіла ластівочка».

На музику «Щедрика» проводяться флешмоби.

В 2016 році проводився радіо-флешмоб з виконання «Щедрика», у форматі естафети, приурочений 100-річниці з дня його першого офіційного виконання. Він тривав 76 днів. В ньому прийняли участь понад 180 виконавців з 10 країн – України, Польщі, США, Туреччини, Фінляндії, Росії, Іспанії, Румунії, Канади, Словаччини. Серед виконавців були солісти, хорові колективи та інструментальні групи. «Щедрик» виконували на органі, роялі, дзвонах, інструментах камерного оркестру, сопілці, гітарі, губній гармошці, металофоні й навіть на пляшках і металевих трубах.

 

Микола Леонтович - Щедрик

[Електронний ресурс] : [музика] // You Tube. – Дата публікації: 20.01.2001. – Мультимедійні дані (1 хв. 31 сек). – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=Pj4ZcVBevoo

 

, вільний (дата перегляду: 1.12.2022). – Назва з екрана.

 Українська щедрівочка у виконанні різних країн [Електронний ресурс] : [музика] // You Tube. – Дата публікації: 20.01.2000. – Мультимедійні дані (6 хв. 34 сек). – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=rhYJggI42WI 

, вільний (дата перегляду: 1.12.2022). – Назва з екрана.


пʼятниця, 9 грудня 2022 р.

Книга про юнака, до якого прийшла слава у неповні 20 років. Виконавець, з яким працювали багато композиторів і поетів України. Красень, в якого була закохана мало не вся жіноча аудиторія. Співак, голос якого зачаровував,зцілював, будив у душах і серцях найкращі почуття. Патріот, який до останнього дня не зрадив рідну землю - кохану Буковину. Багато ще можна розповісти про Назарія Яремчука. Він передчасно пішов у вічний світ, залишивши незагоєну рану в серцях шанувальників його таланту. Голос, який тепер співає у небесному хорі...

Ця книга - про Назарія. Про людину-легенду з надзвичайно скромною, щирою і відданою вдачею.  Людину, наділену Талантом.

Для залюблених в українську пісню, музику, слово…

Книга вже у відділі культури та мистецтв. Запрошуємо! 



понеділок, 31 жовтня 2022 р.

НОВИНКИ!!!

Лови момент! Новинки літератури у відділі культури та мистецтв

Гідель А.

Коко Шанель / А. Гідель ; [пер. з фр. О. Колесникова]. - Харків : Ранок : Фабула, 2022. - 320 с. - (Серія «Біографія століття»). 

Один із найбільш відомих арт-критиків Франції – про жінку, яка створила не тільки нечувані моделі одягу, драпіровок, парфумів, прикрас, але й унікальний стиль, що вплинув на кращих дизайнерів XX і XXI століть. Книга Анрі Гіделя спирається на солідний фактичний матеріал: інтерв’ю із сучасниками, документи, публікації, втім, це не документальна оповідь, а добротний роман про Габрієль Шанель, ту саму «Коко», чий вік практично нікому не відомий... 

Яцюк В.

Малярство і графіка Тараса Шевченка: спостереження, інтерпретації / В. Яцюк ; Зредагував В. Козирський. - Київ : Рада, 2003. - 368 с. : іл. - На обкл. назва: Малярство і графіка Тараса Шевченка. 

Збірка статтей київського шевченкознавця Володимира Яцюка – безперечно, найкраща книжка про Шевченкову мистецьку спадщину, випущена в Україні за роки незалежности. Два десятки розвідок, які її склали, писали протягом п’ятнадцяти років. Більшість їх опубліковані в різний час на шпальтах спеціяльних та масових видань і доопрацьовані для збірки. У центрі уваги дослідника – спірні й малодосліджені питання атрибуції й датування Шевченкових робіт, творчий процес митця, проблеми наукового видання його образотворчої спадщини. Серед нових розвідок особливий інтерес викликає ширша студія про перший із п’яти відомих сьогодні Шевченкових альбомів; розглянуто «білі плями» історії побутування альбому і зроблено арґументовану спробу зреконструювати його первісний склад і композицію – тією мірою, якою це можливо. З-поміж розвідок попередніх років вирізняються розлогі нотатки про творчу історію «Катерини» та серію «Притча про блудного сина». 

 

Годж С.

Коротка історія мистецтва : ключові напрями, роботи, теми і техніки / С. Годж ; з англ. пер. П. Мигаль. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2022. - 224 с. : іл. 

Для розвитку західного мистецтва – від первісних часів і до сьогодення – характерне розмаїття течій та стилів, технік і матеріалів, розвиток нових ідей та новаторських стилістичних прийомів і взаємні мистецькі впливи.

Завдяки цьому кишеньковому пораднику ви зможете відстежити розвиток мистецтва від найдавніших часів, дізнатися про найвидатніших представників культурних епох і мистецьких рухів та переглянути їхні найвідоміші роботи. Кожну із них розглянуто в історичному контексті, а короткі біографічні анотації дають ширше уявлення про авторів і першоджерела їхньої творчості. 

Скрябін К.

Проза. Поезія / К. Скрябін ; [худож.-іл. О. Грехов ; худож.-оформл. О. Гугалова-Мєшкова]. - Харків : Фоліо, 2020. - 427 с. : іл. 

Кузьма Скрябін народився в місті Самборі на Львівщині 17 серпня 1968 року. Щоправда, тоді він був відомий як Андрій Кузьменко. Все визначилося 1989-го, коли Андрій записав першу пісню з гуртом «Скрябін», а згодом став у ньому співаком, автором пісень, незмінним лідером, власне, Кузьмою Скрябіним. Так тривало до трагічного ранку 2 лютого 2015 року – дня смертельної автомобільної аварії. Доля відміряла надто мале життя улюбленцю мільйонів, обдарувавши навзамін багатьма талантами. В цьому оригінальному виданні, яке покликане, зокрема, нагадати про неперевершене почуття гумору Кузьми, зібрано весь його прозовий доробок і частково – поетичний. Про що розповідає співак? Про себе, про нас, про життя і як у ньому не втратити здорового глузду. Інший порух душі, коли ранимість бере гору, – то поезії. 

Гутник Л.

Український кіноплакат 1947 - 1994 років з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : наук. кат. / Л. Гутник ; [відп. ред. Г. М. Юхимець ; авт. вступ. ст. Л. М. Гутник]. - Київ : Академперіодика, 2018. - 576 с. : іл., [52] арк. кольор. іл. 

У цій унікальній роботі опрацьовано й описано 3442 плакати, зроблені українськими митцями протягом певного періоду. Видання щедро проілюстровано – воно містить 365 кольорових зображень кіноплакатів, більшість із яких репродукуються вперше. Довідково-пошуковий апарат каталогу також вражає своєю повнотою та фаховістю: до нього увійшли: покажчик художників кіноплаката, іменний покажчик, покажчик назв фільмів.

Видання стане у пригоді студентам і викладачам у галузях мистецтвознавства, художникам, культурологам, бібліотечним працівникам та всім, хто цікавиться образотворчим мистецтвом й історією кіно.

четвер, 8 вересня 2022 р.

Книга – це завжди актуально


Калейдоскоп новинок у відділі культури та мистецтва


Береза Р.

    Мистецька слава України: у пошуках євшан-зілля / Р. Береза. - Львів : Література і мистецтво, 2021. - 544 с. : іл.

 

   У книзі в формі есе-розповідей зображено життя і творчість окремих персоналій, які відіграли помітну роль у процесі становлення та розвитку української думки, культури та мистецтва. Барвистими засобами художнього слова автор змальовує багато маловідомих фактів з життя видатних українських митців, кожен з яких зробив свій яскравий внесок у розквіт української та світової культури. Книга буде корисною як для вузького кола спеціалістів, так і для широкого читацького загалу. А також стане у підмозі для літераторів, культурологів та мистецтвознавців, рівно ж як і для усіх тих, хто цікавиться вивченням історії України на прикладах життя і творчих звершень її визначних особистостей.

                 Кияновська Л.

    Мирослав Скорик / Л. Кияновська ; худож.- оформ. Є. В. Вдовиченко. - Харків : Час читати, 2021. - 124 с. : іл.

 

    Однією з найяскравіших особистостей української культури другої половини ХХ — перших десятиліть ХХІ ст. був композитор і музикант Мирослав Скорик (1938—2020). Його унікальний «життєвий проєкт» вмістив у себе так багато вершинних досягнень у різних сферах музичної культури, що видається дивовижним, як могла одна людина — навіть впродовж доволі тривалого часового відрізку понад півстоліття! — здійснити такий об’ємний творчий чин. Мабуть, одним з «ключів», яким можна відкрити таємницю його мистецьких звершень, була гуманістична спрямованість усіх помислів, потреба писати «для людей», а не для того, щоби показати і прославити себе.                 

 Пінчевська Б.

    Микола Глущенко / Б. Пінчевська ; худож.- оформ. Є.В. Вдовиченко. - Харків : Час читати, 2021. - 127 с. : іл.

 

     Микола Петрович Глущенко (1901 – 1977) – знаменитий український художник. Письменники захоплювалися його вмінням поєднати творчу працю з роллю професійного розвідника. Науковці-філологи вивчали листування живописця з видатними інтелектуалами того часу. Власники колекцій говорили про його твори на відомих аукціонах реалістичного живопису, на яких вартість картин Миколи Глущенка й нині невпинно зростає. Мистецтвознавці намагалися зрозуміти самі та пояснити іншим природу дивовижної гармонійності його творів. І всі, кожен по-своєму, мали підстави зачаровуватися тихою ніжністю його живопису – і природною, невимушеною, такою рідкісною  особистою гідністю цієї людини.

Магдич І.

    Ар-нуво. Стилі українського мистецтва ХХ століття / І. Магдич ; дизайн О. Старанчук, О. Грищенка. - Київ : Портал, 2021. - 120 с.

 

      ХХ століття — період, який спровокував цілий вибух нових стилів у світовому мистецтві, серед яких хронологічно першим був ар-нуво. Україна вбирала в себе всі нові європейські творчі ідеї, наповнюючи їх власним змістом і формами. Для тих, хто досі не цікавився вітчизняним мистецтвом, ця книга стане зручним і привабливим трампліном для входження до світу візуальної культури. А фахівці зможуть подивитися на свою царину з нового боку: побачити зображення рідкісних творів українського ар-нуво з обласних музеїв та простежити зв’язки національних і світових тенденцій у мистецтві ХХ століття.                       

 Аманн К.

    Балкони й тераси. Сучасні рішення : оригін. ідеї - максимум зручностей, краси, задоволення / К. Аманн. - Харків : Ранок, 2012. - 160 с. : іл.

       Сучасні креативні ідеї з рослинами для створення власної зони комфорту!

Насолоджуйтеся своїм індивідуальним садовим щастям на балконі або терасі! Ми зібрали для вас різні: розкішні, свіжі та неординарні, скромні й стильні дизайнерські рішення висадки рослин:
— Ідеї дизайну з усього світу: з узбережжя Північного моря, Альп, Сходу, Середземного моря, Америки та Австралії
— Сади в горщику для всієї родини
— Знайдіть свій власний стиль: романтичний, розкішний, близький до природного, густий аба мінімалістичний
— Фруктові сади в форматі «горщика»: класичний, стаціонарний, сучасний, екзотичний, декоративний

четвер, 25 серпня 2022 р.

Українське традиційне вбрання

 

Українське традиційне вбрання, автентичні зразки якого збереглися до нашого часу в музейних збірках та приватних колекціях, розкриває творчий хист народних майстрів та майстринь, їх прагнення до краси, вміння надати вжитковим речам глибокого мистецького змісту, а також засвідчує нерозривний світоглядний зв’язок з довколишнім світом природи – землею і небом. Органічним доповненням ансамблю вбрання були прикраси, які організовували усі засоби декоративного оформлення, окремих компонентів вбрання у гармонійну єдність, надавали художньої виразності та композиційної завершеності, концентрували в собі унікальну орнаментальну енергію у якій виявляє себе національна етнічна традиція.

Відомі етнографи зі Львова, академік НАН України Галина Стельмащук і старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України Ганна Врочинська, розповідають про те, як з розвитком технологій розвивались і змінювались принципи виготовлення традиційних прикрас українців, які мали не тільки художньо-естетичний сенс, але і зберігали своєрідний культурний код нації. Цікаво, що прикрасами користувались не тільки переважно жінки, але й для чоловіків здавна існували власні традиції і системи визначених символів для позначення за допомогою прикрас в одязі, головних уборах, зброї тощо їхнього місця і становища в суспільстві. 


 

середа, 17 серпня 2022 р.

Aндрій Кузьменко


 

«Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете!» Aндрій Кузьменко.

Він жив тaк, що нaм є про що згaдaти…

Сьогодні нaродному улюбленцю Кузьмі виповнилося б 54. Сaм aртист ніколи днів нaроджень не відзнaчaв.

Він легко і невимушено міг перетворити будні нa святa.

Кузьмa ввійшов в історію укрaїнської музики нaзaвжди…

Він рaзом з його колегaми, з якими вони створили  гурт «Скрябін», були одним із перших приклaдів якісної укрaїнської музики якa, перевернулa весь шоу-бізнес.

Він створив величезний вплив нa всю укрaїнську культуру #культурa_мaє_знaчення.

Пропонуємо переглянути відосюжет тa зaпaм’ятaймо Aндрія тaким …тaлaновитим, чесним і нaдзвичaйно дотепним.