Тусня на ART GLOBUSI: Марія Заньковецька

Є такі історії НАШИХ українців, які залишають глибокий слід. Спонукають зупинитися, подумати над тим, як людина проходила круті повороти долі на своїй життєвій стежці. Цікаво, що ж їм допомагало не здаватися і досягати мрій.

Історія цієї сильної та водночас чуттєвої жінки на тривалий час захопила думки, а якісь моменти навіть відчувалися разом з нею. Яскраво уявився її образ. Вона пройшла свій унікальний шлях. Складний і тернистий. Допоки усі Божі обдарування засяяли. Виплекала, випестувала, вистраждала - не зламалася під випробуваннями. Таки змогла дійти до свого призначення, розкрити свій талант - акторство. Вона наша славетна українка, акторка Марія Заньковецька.

Народилася 4 серпня 1854 року у селі Заньки. Так, любила рідне село, що навіть свій псевдонім "Заньковецька" запозичила з його назви.

Мала надзвичайний голос, драматичне сопрано, могла стати оперною співачкою та усе змінила хвороба, тому обрала акторський шлях.

У ній було багато граней. Любила перевтілюватися у своїх героїнь і робила усе так майстерно й живо, що глядачі відчували кожен порух Марії на сцені, навіть дихання.

Вона перша українка, яка отримала звання народної артистки України.

Ніколи не боялася робити рішучі кроки у своєму житті. Навіть змінила дату свого народження. За свою щирість та правдивість на сцені отримала світове визнання.

Однак, рідний батько не зрозумів усієї багатогранності її таланту, не підтримав свою донечку на початку шляху. Хоча мав теж чудовий голос і мав би розуміти її творчі пориви. Проте не бачив доньку на великій сцені. Дозволяв проявлятися акторським здібностям лише вдома, на вечорах для друзів. Та й уся родина не зрозуміла акторських прагнень цієї дивовижної жінки - відцуралася.

Проте, Марію - це не спинило. Не став перепоною на шляху до сцени і її ревнивий чоловік Олексій Хлистов.

Вона розірвала шлюб у ті часи, коли таке було неприпустимим. Такий безапеляційний крок допоміг зробити коханий, актор Микола Садовський. І вже 27 жовтня 1882 року, Марія Заньковецька дебютувала на сцені українського театру разом з ним. Її сопрано, а його баритон і почуття між ними робили на сцені дива. Їхню правдиву історію любові відчували глядачі. Та осінь принесла обом щастя.

Нею захоплювалися чоловіки, а вона любила його одного. І він відповідав взаємністю. Це було тернисте кохання. Але попри, усі розбіжності сила притягнення цих двох душ була надзвичайно потужна, а творча співпраця - плідною. Разом створили перший стаціонарний театр.

Марія Заньковецька зіграла чимало визначних ролей: Наталку Полтавку, Галю та Ярину у мелодрамі «Назар Стодоля» та поемі «Невольник» Тараса Шевченка; Олену, Оксану, Зіньку у драмах «Глитай, або ж павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім'ї»; Харитину, Софію в поемі «Наймичка», «Безталанна»; Катрю у драмі «Не судилося».

Костюми свої доповнювала сама, відтворювала усе до деталей. Купувала на ринку сережки, намисто, аби образ виглядав правдиво.

40 років наша талановита українка тішила глядачів на сцені. За цей час в акторському житті цієї харизматичної жінки були: біль та щастя, переживання й звісно любов - усі барви цієї тендітної й крихкої гамми почуттів.

Вона пішла з театру у грудні 1922 року. Тоді ж отримала звання народної артистки України.

"Театральним батьком" Марії Заньковецької був Марко Кропивницький. Він захоплювався нею настільки, що подарував перстень. Іван Франко теж по - особливому шанував її талант. Запрезентував свою книгу з написом про неї :

"Велика сила справжньої штуки. Горлиця розправляє крила і летить у блакить неба, а хижий вовк затуляє пащеку свою... і стомлений подорожній, на шляху до могили, враз оживає і проти розуму, голосом серця промовляє:" А життя все - таки чудове!".

Ці слова передали те, якою бачили, чули й відчували Марію Заньковецьку шанувальники її надзвичайного акторського таланту. Вдивімося у фото, в її обличчя, спробуймо відчути, якою за життя була НАША УКРАЇНКА. Маємо знати імена НАШИХ!