Мирослав Скорик

 

Цей текст навіяний музикою легендарного українського композитора, музикознавця Мирослава Скорика. Його мелодії - то щось неймовірне, схожі на свіжу прохолоду ранкової роси. Ще нагадують теплий літній вітерець або ж солоний бриз морського прибою, який легесенько торкається обличчя.

Люблю слухати мелодії Мирослава Скорика пізнього вечора, коли усі турботи дня позаду, усе стишується, сповільнюється. З'являється час побути наодинці, почитати улюблену книгу, розслабитись. І в такі миті здається, що у кімнаті залишаєшся лише ти та мелодія майстра. Вона якимось дивним чином розчиняє усю втому, накопичену за день.

Народився Мирослав Михайлович 13 липня 1938 року у надзвичайно музично обдарованій родині у Львові. Мама грала на фортепіано, а тато на скрипці. Дідусь був знаним українським фольклористом.

Соломія Крушельницька, рідна сестра його бабусі Олени, була відомою на весь світ українською оперною співачкою. Саме вона надихнула Мирослава займатися музикою професійно. Завдяки їй майбутній український корифей вступив до Львівської музичної школи. Там йому дуже подобалися заняття з хору і сольфеджіо.

Родину Скориків не оминули сталінські репресії. Їх вислали до Сибіру через донос за листівки, які порахували антирадянськими. Та навіть у засланні Мирослав не полишав вдосконалюватись у музиці. Вчився грі на фортепіано, згодом і на скрипці. Так тривало 5 років, а потім обвинувачення зняли. Мирослав повернувся до рідного Львова з так званим "чистим" паспортом.

Потім вступив до Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка. Грав у студентському оркестрі. Вступив до Спілки композиторів України. Створив ансамбль "Веселі скрипки" і писав для них естрадні пісні. У той період познайомився зі своєю дружиною, архітекторкою Ларисою Кузьмою, і вони одружилися. Згодом у подружжя народилася донечка Мілана. Вони прожили разом 20 років.

Мирослав Скорик мав три шлюби. Та саме третя дружина - журналістка львівського телебачення Адріана Стельмах, стала його зрілим коханням і натхненням у творчості.

Мирослав Скорик співпрацював з Параджановим, написав музику до його фільму "Тіні забутих предків", яка принесла визнання.

"Пам'ятаю, як нам треба було записати трембіти... На відкритому повітрі це важко було зробити, і Параджанов десятеро трембітарів разом з трембітами заледве запхав у літак і привіз до Києва..."

Пізніше Мирослав Скорик почав навчати інших композиторів у Львівській та Київській консерваторії.

Очолював Львівську організацію Національної Спілки композиторів України. Працював художнім керівником Національної опери України ім. Т.Г. Шевченка. Також займався відродженням колись забутих творів українських композиторів.

Ось так Мирослав Скорик говорив про свою творчість:

"Композитор ніколи не може знати, що і як у нього народжується. Це відбувається спонтанно. Коли я писав "Мелодію", навіть не думав, що вона стане такою популярною. Ніколи не відомо, чи стане написаний твір улюбленим для слухачів. Часом композитори кажуть, що відчувають, ніби хтось за них пише музику. Може це й не зовсім точно. Та щось у цьому все ж таки є. Звідкись отримуєш певні імпульси, які потім виливаються у мелодії."

Попри тиск за свою активну національну позицію, Мирослав Скорик не побоявся очолити фестиваль "Червона рута". Завдяки цьому глядачі почули сучасні, креативні українські пісні у виконанні: володаря Гран-прі Василя Жданкіна, Тараса Курчика, Марії Бурмаки, Тараса Чубая, сестер Тельнюк і його учениці Лесі Горової.

Пізніше, коли дозволили вільно виїжджати за межі України, Мирослав Скорик працював закордоном: у Штатах та Австралії.

За життя отримав чимало нагород: Героя України, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Його земний шлях закінчився 1 червня 2020 року. Поховали Мирослава Скорика на Личаківському кладовищі у Львові, а за рік надали звання Національної легенди України посмертно...

Його музика захоплює і животворить й досі, над нею - не владарює час!

А зараз пропоную послухати один з його шедеврів і самим відчути музику майстра.