Повернення із забуття. Художник Юхим Михайлів

Михайлів Юхим Спиридонович – художник «Розстріляного відродження», видатний український живописець, мистецтвознавець, письменник та поет.

Служити українській ідеї - нести тяжкий хрест, щоб на ньому тебе ж і розіп’яли. Скільки славних постатей нашої культури загинули, віддали свій талант на славу Російській імперії, а згодом і більшовицькому мотлохові, були приречені на моральне та фізичне знищення!

Серед них ім’я Юхима Михайліва – самобутнього художника, яскравого, із неосяжною висотою духу та глибинним проникненням у національну сутність. Художника, який поклав своє життя на вівтар рідної культури.

Народився Юхим Спиридонович 1885 року на Херсонщині, там же здобув початкову освіту. А живопису навчався у Москві – у відомих художників Валентина Сєрова та Сергія Коровіна. Пізніше, як «доброволець» в царській армії, служив у Катеринославі (нині Дніпро). У Дніпрі художник працював також в Музеї старожитностей імені Олександра Поля. Згодом одержав звання класного художника першого ступеня за картину «До богині Лади».

Згодом переїжджає до Києва і з головою занурюється у творчу й громадсько-просвітницьку роботу. Пише багато наукових та популярних статей на теми української культури. Разом з тим очолює художній відділ Наркомосвіти. Також працює в Товаристві діячів українського мистецтва. Окрім того, керує Всеукраїнським комітетом охорони пам’яток старовини та мистецтва. Та організовує й очолює Музичне товариство ім. Миколи Леонтовича, до якого також входили Гнат Хоткевич, Лесь Курбас, Борис Лятошинський та інші видатні діячі, а головне – багато і плідно працює творчо.

З творчими й обдарованими українцями, більшовицькі опричники, розправлялися брутально й жорстоко. Нещадна рука совдепівської інквізиції не обминула і Юхима Михайліва. Сфабрикували обвинувачення і заслали на муки в холодну Архангельську область. Там він відійшов у засвіти.

Юхим Михайлів – митець ренесансного світогляду, кохався в музиці, красному письменстві, архітектурі, знав і любив народну творчість. Людина передових поглядів, ніжної поетичної вдачі й непохитної громадянської позиції. Ще навчаючись у Москві, виношував ідею створити Товариство українських художників, гуртував навколо себе українську молодь, будив у неї національну свідомість. У листі до поета Трохима Романченка пише:

«...Треба звернути очі молодих талантів на історію рідну, щоб вони заглянули в саму душу... І коли доля пошле мені повернутися додому, я це зроблю і робитиму, поки вистачить сил».

Ось як характеризує його картини в одеському часописі «Шквал» художник Михайло Жук:

«Степи Таврії, їхня безмежність і сині простори степового неба, де щоночі розгортається картина зоряної прірви, — може, і є основною мелодією тої надзвичайної лірики, що дає у своїх творах художник Михайлів. Широчина замислу, тиша й заглиблення, де дійсно чути, як грають космічні оркестри, своєю музикою ставлять питання про синтез слухового сприймання зоровим».

Картини Юхима Михайліва дихають світлим ліризмом, журливою задумою та болючою любов’ю до рідного краю. Він дивився на навколишній світ очима філософа, творив музику барв і ліній, промовляв символами.

 

Юхим Михайлів є автором 400 картин у стилях алегоризм і символізм. Залишив нам коштовний спадок, незадовго до смерті у вірші «Журавлі» написав:

Бо я єсть син безщасного народу,

Що втратив десь в минувшині ім’я

І славу давнього свойого роду.

Десь розійшлась хоробрая сім’я…

Та вірю я, що мій народ проснеться

І загремить свободою струна.

Тоді душа у мене усміхнеться,

А поки що, ридатиме, вона.