Куля проти нот. Як чекіст застрелив автора «Щедрика»
5 жовтня 1922 року Український
національний хор з великим успіхом виступив у престижному концертному залі Карнегі-хол
в Нью-Йорку. Саме тоді американська публіка вперше почула «Щедрик» Миколи Леонтовича.
А в 1936 році американський композитор українського походження Пітер Вільговський
переписав англійською мовою текст твору. Так з’явилася пісня Carol of the Bells.
Згодом українська щедрівка пережила ще сотні редакцій різними мовами і завоювала
світову популярність.
Леонтович цілком міг застати світовий тріумф свого шедевру. Однак рано-вранці 23 січня 1921 року його життя обірвала куля, випущена з гвинтівки чекіста Афанасія Грищенка. Композитору тоді було лише 43 роки.
Шлях до успіху
Микола Леонтович народився
в 1877 році на Поділлі в родині сільського священника. Закінчивши духовну семінарію,
він влаштувався на роботу сільським учителем і самотужки вдосконалював музичну освіту.
В 1904 році Леонтович переїхав на Донбас, де викладав музику у залізничній школі
міста Гришине (нині Покровськ), але невдовзі повернувся додому і працював викладачем
співів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі.
В наступні десять років Леонтович
заприятелював з композиторами Болеславом Яворським та Кирилом Стеценком, періодично
відвідував Київ та Москву і створив багато хорових обробок, які швидко завоювали
популярність. У тому числі і «Щедрик», який 29 грудня 1916 року вперше виконав на
публіці студентський хор університету Св. Володимира в залі Київського купецького
зібрання (нині – приміщення Національної філармонії України).
Після революції Леонтович
переїхав до Києва, де розпочав активну діяльність, як диригент і композитор. Однак,
коли 31 серпня 1919 року столицю захопили денікінці, композитор, рятуючись від переслідувань,
повернувся на рідне Поділля. Спочатку – до Кам’янця-Подільського, де тоді фактично
знаходилась столиця УНР, а згодом і до Тульчина.
В цей час творчість композитора
вже стала добре відомою за межами України. В березні 1919 року Директорія відправила
у закордонне турне Українську республіканську капелу на чолі з диригентом Олександром
Кошицем, в репертуарі якої перше місце займали твори Леонтовича. Симон Петлюра вважав,
що ознайомлення з українською культурою європейців посилить позиції України на мирних
переговорах в Парижі. Протягом року капела з великим успіхом виступала в Чехословаччині,
Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії та інших країнах.
Влітку 1920 року через фінансові
труднощі капела розпалася. Частина музикантів сформувала Український хор ім. Леонтовича,
який з успіхом виступав в Німеччині та Іспанії, а згодом у Тунісі та Алжирі. Зокрема,
на концерті в Мадриді в листопаді 1921 року українські пісні слухали іспанська королева
Вікторія Євгенія, кілька баварських принців та принцес. А Український національний
хор, який очолював Кошиць, у вересні 1922 року відправився на турне до Америки.
Сам композитор в цей час
опікувався в Тульчині невеликим хором. 13 січня 1921 року Микола Леонтович вирушив
провідати свого батька, який жив в селі Марківка. І в Тульчин Микола Дмитрович вже
не повернувся.
Микола Леонтович серед учасників Першого Українського хору в м. Києві / Вінницький обласний краєзнавчий музей
Про смерть відомого композитора
в архівах майже не збереглося матеріалів. Однак деталі вбивства в спогадах очевидців.
Багато з них записав Гнат Яструбецький, товариш Леонтовича, який в лютому 1921 року
у Марківці намагався з’ясувати обставини трагедії та зібрати творчу спадщину композитора.
Результати бесід з його батьком, міліціонерами та іншими очевидцями він детально
занотував у щоденнику. Частково щоденником користувались і радянські дослідники
в роботах присвячених Леонтовичу, однак багато важливої інформації вони пропустили,
стосовно особистості вбивці. За часів СРСР його відображали звичайним грабіжником
або петлюрівцем.
Лише після проголошення незалежності
дослідники знайшли в архівах інформацію, що Грищенко насправді був агентом ЧК. На
початку 2000-х років Лариса Семенко відшукала оригінал щоденника Яструбецького,
який зберігався у його онука. Після цього і вдалося реконструювати деталі вбивства
Миколи Леонтовича.
Незвані гості
Композитор вирушив з Тульчина
13 січня. Дорогою до батька він кілька днів гостював в селі Стражгород в родині
своєї учениці Надії Танашевич і лише 22 січня прибув до Марківки. Там в цей час
знаходились його 33-річна сестра Вікторія і 17-річна донька Галина.
Того ж дня, приблизно о шостій
вечора, на подвір’я заїхала підвода. До хати постукали двоє чоловіків, попросили
заночувати. Один з них, як пише Яструбецький, молодий блондин, представився інформатором
Гайсинської ЧК Афанасієм Грищенком. Він розповів, що займається боротьбою з бандитами
(фактично повсталими проти більшовиків селянами), та наполегливо просив перевірити
документи з великою кількістю печаток. У селі чекіст боявся ночувати, а в будинку
священника міг знайти прихисток. Другим чоловіком виявився візник Федір Грабчак
з сусіднього села.
Дмитро Феофанович, батько
композитора, гостям не відмовив та пригостив. Як розповідає дослідниця, Грищенко
поводився дуже емоційно та збуджено, а його розмова з господарями швидко переросла
в суперечку з політичних питань.
Микола Леонтович з дружиною Клавдією та донькою Галиною / Вінницький обласний краєзнавчий музей
Коли батько Миколи Дмитровича
пожалівся, що через відсутність тяглової сили ніяк засіяти поля, чекіст порадив
провести контрибуцію коней у тих, хто їх має. У відповідь Микола Леонтович слушно
заявив, що реквізиції можуть викликати невдоволення населення та призвести до повстання.
Крім того, він стверджував, що бандитизм, з яким має боротися Грищенко, якраз і
викликаний діями влади, та дорікав, що у містах багато фабрик та заводів зупинилися.
Чекісту такі розмови не подобалися. Він, навпаки, стояв на позиціях більшовиків
та закликав знищувати «бандитів», які виступають проти радянської влади.
«Микола Леонтович, як пише
Яструбецький, клав свого співрозмовника на лопатки. Коли батько Дмитро вийшов на
вулицю під час цієї розмови, з ним вийшов і Федір Грабчак, який зауважив, що цей
пан «ріже комуніста», – розповідає Семенко.
Цікаво, що зміст цієї розмови
в радянські часи передавали зовсім по-іншому. Так, у книзі Василя Дяченка про Леонтовича,
вперше виданій в 1942 році, Грищенко хвалився, що служив у Петлюри та Денікіна.
А Іван Головченко, міністр внутрішніх справ УРСР в 1962–1982 роках, у своїй статті
про загибель композитора, посилаючись нібито на його доньку, стверджував, що «Леонтович
захищав Радянську Україну, різко критикував петлюрівщину і петлюрівські банди, які
тоді бродили по Поділлю, тероризуючи населення». Про те, що Грищенко насправді працював
у ЧК, звісно, ніхто не писав.
Як розповідає Семенко, поступово
господарі зрозуміли, що Грищенко багато каже неправду. Так, він називав себе селянином,
хоча був зовсім некомпетентним у питаннях селянського побуту. А говорив він російською
мовою з дуже сильним українським акцентом.
Розмова за столом тривала
до опівночі. Після чого і гості, і господарі полягали спати: батько Дмитро з донькою
та онукою в одній кімнаті, в другій – Грищенко та Микола Леонтович, а візник Грабчак
– в іншій.
Вбивство
О 7:30 усі в хаті прокинулися
від пострілу. Забігши до сусідньої кімнати, Дмитро Феофанович побачив пораненого
у живіт сина та Грищенка, який стояв у самій спідній білизні та перезаряджав рушницю.
Чекіст , схопив батька за шию та вивів з кімнати. Грабчаку він наказав зв’язати
руки господаря, його доньки та онуки.
«Грищенко облаяв Грабчака,
що той погано в’яже руки, а сам повернувся до Миколи Леонтовича. Уривками родина
чула «За що ти мене вбиваєш? За це, за це!», – розповідає Семенко.
Будинок у Марківці, де загинув Микола Леонтович / Вінницький обласний краєзнавчий музей
Грищенко забрав 5 тисяч карбованців
різною валютою, в основному ще царських часів, і лише 128 радянських. Безуспішно
шукав золото, перевіряв, чи є на руках каблучки. Забрав він навіть частину одягу,
в тому числі й шубу священника, якою господарі дали вкритися вночі. Після цього
чекіст сів на підводу та наказав Грабчукові їхати геть.
Поранення композитора виявилось
смертельним. Батько почав кликати на допомогу. Першим прибіг вчитель Арсен Сирочинський,
згодом інші селяни. Вони кинулися навздогін вбивці. Підводу Грабчака, який їхав
дуже повільно, наздогнали. Але Грищенка там уже не було. Він залишив мішок з награбованим
одягом і втік. Селяни хотіли вчинити самосуд над візником, але їх стримав Сирочинський.
Того ж дня до села приїхали
міліціонери з Теплика та Кіблича (найближчі до Марківки адміністративні центри).
Розпочалося слідство. За кілька днів до міліції звернувся голова єврейської общини
Теплика, який повідомив, що в його будинку переховується злочинець. Туди вирушив
наряд на чолі з начальником місцевої міліції Костянтином Волковим. Однак Грищенко
відмовився здаватися і відкрив вогонь.
«Грищенко двері не відчиняв,
а почав стріляти. Одна куля пробила одяг Волкову, а другою було важко поранено міліціонера
Твердохліба», – розповідає Семенко.
Відомості про цю перестрілку стали єдиним документом
про вбивство Леонтовича, які збереглися в архівах. В рапорті міліції Гайсинського
повіту повідомлялося, що «в ніч на 23 січня агент повітової ЧК Грищенко пострілом
з гвинтівки вбив сина священника с. Марківка Миколу Леонтовича 43-х років, у якого
Грищенко ночував, і 26-го січня Грищенко, який переховувався в м. Теплик, при переслідуванні
його чинами міліції пострілом з гвинтівки поранив у живіт міліціонера Твердохліба».
Рапорт міліції Гайсинського повіту, в якому згадується про вбивство композитора
Тоді Грищенку вдалося втекти.
Згодом Волков розповість Яструбецькому, що чекіст вчинив ще кілька грабежів в околицях
і начебто його вбили селяни. Однак, як розповідає Семенко, ці дані дуже сумнівні,
оскільки є відомості, що багато років потому Грищенко знову бачили в Теплику.
В історії про вбивство Леонтовича
ще багато білих плям. Не викликає сумнівів, що вбивця служив у ЧК. Вже після проголошення
незалежності дослідники знайшли в Державному архіві Вінницької області документи,
згідно з якими Грищенко на початку грудня 1920 року прийняли на роботу в Гайсинську
ЧК, як районного інформатора, за тиждень його відправили у відрядження та видали
на секретні видатки 5 тисяч карбованців, а вже 21 січня він повернув ці кошти. З
урахуванням великих проблем з тогочасним діловодством, можливо, в документі була
помилка з датою і чекіст повернув саме ті гроші, які вкрав у будинку Леонтовичів.
Сьогодні більшість дослідників
вважають, що Грищенко застрелив композитора з політичних мотивів. Можливо, вбивство
стало наслідком напруженої розмови напередодні чи чекіст заздалегідь отримав відповідне
завдання свого керівництва. Тим паче, що протягом 1918 – початку 1920-х років сталося
ще кілька загадкових вбивств діячів української культури, які влада приписувала
звичайним грабіжникам. На користь версії політичного замовлення говорять і спогади
Надії Танашевич. За її словами, на одному з останніх концертів у казармі Леонтович
забув портфель з документами, а коли згадав про нього, виявилось, що в ньому хтось
нишпорив. В портфелі начебто були квитки для виїзду за кордон, а більшовики цього,
цілком ймовірно, не хотіли допустити.
Так само дуже дивною виглядає
і поведінка Грищенка. Як розповідає Семенко, чекіст знав, що Леонтович час від часу
навідується до батька. Грищенка і раніше бачили в Марківці, однак він ніколи не
просився ночувати у хаті священника. А 22 січня візник мав відвезти Грищенка з Кіблича
до Теплика, проте той наказав завернути до Марківки, яка була не по дорозі. Тому,
цілком можливо, активні дії міліції після вбивства композитора сплутали чекісту
руки.
«Щедрик» Миколи Леонтовича
– культурний код та музичний національний символ України
Музична спадщина М. Леонтовича
складає понад 150 духовних і нерелігійних музичних творів. Але вершиною його творчості
вважаються «Щедрик», «Дударик» та «Літургія Іоанна Златоуста».
Слова і просту мелодію «Щедрика»
М. Леонтович знайшов, під час однієї з чисельних музично-краєзнавчих експедицій,
в одному з сіл Поділля. Перше з п'яти аранжувань «Щедрика» датоване 1901 роком.
Отже, можна зробити припущення, що М. Леонтович знайшов «Щедрик» коли почав збирати
музичний фольклор на старших курсах Кам'янець-Подільської духовної семінарії. Точна
дата знаходження «Щедрика» дослідниками творчості композитора ще не встановлена.
Існують лише кілька версій. Одна з них М. Леонтович працював над удосконаленням
свого «Щедрика» майже все життя. Перша обробка «Щедрика» була зроблена в 1901 році,
друга – у 1906-1908 роках, третя – 1914 року, четверта – в 1916 році, п'ята – 1919
року.
У «Щедрику» здійснений блискучий
гармонійний синтез української народної музики й класичного симфонізму, язичницького
та християнського світоглядів. Його текст короткий, стислий, глибинний. Музика –
мелодійна, емоційна, ритмічна та віртуозна. В ньому закладена неймовірна емоційна
енергетика та духовний магнетизм. На думку найавторитетніших українських та зарубіжних
музикознавців «Щедрик» є не просто досконалим аранжуванням, а самостійним, оригінальним
й унікальним музичним твором. Він легко запам'ятовується й співається. В його мелодії
задіяні лише три ноти – до – сі – до – ля – у нескінчених чотириголосих варіаціях
високих і низьких тонів та ритмів. У цих трьох нотах «Щедрика» вмонтований універсальний
код української національної культури. «Щедрик» М. Леонтовича став одним із національних
музичних символів України.
Особливість музики «Щедрика»
М. Леонтовича глибоко розкрив видатний український композитор Кирило Стеценко (1882-1922):
«Маленьку простеньку мелодію він розгортає на широку картину з безліччю найрізноманітніших
фарб».
Вперше «Щедрик» виконала
студентська хорова капела Київського університету імені Святого Володимира 25 грудня
1916 року під диригуванням самого автора – Миколи Дмитровича Леонтовича. Після цього
його першого офіційного виконання музичні критики та знавці музики одностайно заявили,
що це не обробка, а самостійний музичний твір, в основі якого лежить мотив народної
мелодії. Але всесвітню славу «Щедрику» принесло європейське та американське турне
Української Республіканської Капели під диригуванням Олександра Кошиця. Українська
Республіканська Капела була створена 16 січня 1919 року за розпорядженням керівника
музичного відділу Міністерства освіти Української Народної Республіки. 24 січня
1919 року рішення про створення Української Республіканської Капели було ухвалено
Радою Народних Міністрів УНР. Художнім диригентом капели був призначений Олександр
Кошиць.
Через місяць після створення
Української Республіканської Капели Київ захопили війська більшовиків. О. Кошиця
евакуює свою капелу до Кам'янця-Подільського. Після її доукомплектування, яке О.
Кошиць провів у нашому славетному місті, Українська Республіканська Капела, протягом
березня-квітня 1919 року, дала біля 50 концертів, в населених пунктах Поділля, Станіславщини.
В Ужгороді остаточно сформувався склад Української Республіканської Капели (понад
80 осіб) та її репертуар, звідки вона вирушила до Європи. Перший виступ капели в
Європі відбувся 11 травня у національному театрі Праги. «Щедрик» був найефектнішим
номером програми.
Подальший маршрут капели
із Чехословаччини був наступний: Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди,
Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія, США, Канада, Мексика, Аргентина, Уругвай,
Бразилія, Куба. 5 жовтня 1922 року капела виступила в найпрестижнішому залі світу
– Нью-Йоркському «Carnegie Hall». У 17 країнах було понад 600 концертів за 5 років.
Понад 500 схвальних відгуків опубліковано у пресі. 1924 року Українська Республіканська
Капела О. Кошиця розпалась.
У 1934 році американський
музикант українського походження Пітер Вільговський (1902-1978) склав новий текст
«Щедрика» та поклав його мелодію на «мову» симфонічного оркестру. Так з'явилася
«колядка дзвоників» («Carol of the Bells»). Вперше колядка дзвонів прозвучала 30
березня 1936 року в «Madison Square Garden».
У цьому ж році П. Вільговський
зафіксував своє авторське право на «Carol of and Bells» незважаючи на те, що «Щедрик»
раніше був опублікований й записаний в Україні. Американська версія «Щедрика» зазнала
понад 600 видань.
В наш час авторське право
Миколи Леонтовича на «Щедрик» поновлено. Текст який написав на мелодію «Щедрика»
П. Виговський нічого спільного зі словами «Щедрика» Миколи Леонтовича не має.
Існують три тексти «Щедрика»
– язичницький новорічний («Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…»),
православний різдвяний («Ой на річці, на Йордані божа Мати ризи прала…») та різдвяний
американський («Дзвоників дзвін, всім розповів: радісний час, свято у нас!...»).
Американський – найдовший, складається аж із 105 рядків.
Чому в язичницькій версії
сповіщається, що прилетіла ластівочка? Тому, що язичницький новий рік святкували
в день весняного рівнодення – 20 березня. Тому саме ластівка приносила звістку про
Новий рік.
«Щедрик» М. Леонтовича здійснив
величезний вплив на розвиток української й світової культури. В світі існує понад
1000 варіацій мелодії «Щедрика» – від хорової й симфонічної до джазової та аранжування
в стилі рок. Немає жодного хору в світі який не мав б в своєму репертуарі «Щедрика»
М. Леонтовича. Мелодію «Щедрика» обрали музичною заставкою американського радіо
на різдвяні та новорічні свята. Мелодія «Щедрика» лунає в кінофільмах «Один вдома»,
«Міцний горішок», «Гаррі Поттер», «Сімейка Адамсів» та інших кінострічках.
Кадр із фільму «Один вдома 2»
Музику «Щедрика» використовував
у своїх творах видатний американський композитор і диригент Леонард Бернстайн (1918-1990).
Ритм «Щедрика» набивають
м'ячами американські баскетболісти.
«Щедрик» М. Леонтовича надихнув
відому сучасну українську письменницю Ірен Роздобудько написати роман «Прилетіла
ластівочка».
На музику «Щедрика» проводяться
флешмоби.
В 2016 році проводився радіо-флешмоб
з виконання «Щедрика», у форматі естафети, приурочений 100-річниці з дня його першого
офіційного виконання. Він тривав 76 днів. В ньому прийняли участь понад 180 виконавців
з 10 країн – України, Польщі, США, Туреччини, Фінляндії, Росії, Іспанії, Румунії,
Канади, Словаччини. Серед виконавців були солісти, хорові колективи та інструментальні
групи. «Щедрик» виконували на органі, роялі, дзвонах, інструментах камерного оркестру,
сопілці, гітарі, губній гармошці, металофоні й навіть на пляшках і металевих трубах.
Микола Леонтович - Щедрик
[Електронний ресурс] : [музика]
// You Tube. – Дата публікації: 20.01.2001. – Мультимедійні дані (1 хв. 31 сек).
– Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=Pj4ZcVBevoo
, вільний (дата перегляду:
1.12.2022). – Назва з екрана.
, вільний (дата перегляду:
1.12.2022). – Назва з екрана.
Немає коментарів:
Дописати коментар