Сергій Васильківський
Один з найпопулярніших українських художників кінця 19 – початку
20 сторіччя. Сергій Іванович залишив по собі близько трьох з половиною тисяч творів
– головним чином пейзажі, а також кілька історико-побутових композицій і портретів:
зокрема, Богдана Хмельницького (1900), колег-художників Петра Левченка та Микола
Самокиша (обидва – 1900 рік), Тараса Шевченка (1910-1911). На жаль, багато творів
загинуло під час Другої світової війни. Впродовж більше ста років твори Васильківського
є самобутнім яскравим взірцем глибокого самовираження і високого професіоналізму
видатного живописця. В них живе мальовнича Україна. Прагнучи народності змісту зображуваного
й оповідності живописної мови, митець не спрощував, а поглиблював структуру образотворення.
Намагаючись зображувати все – і природу, і людей, Сергій Васильківський, мабуть,
підсвідомо відчував, що найкраще він розкривається передусім у краєвидах.
Сюжетні зав`язки у його композиціях майже завжди незначні
стосовно обширу пейзажу, людей він зображував здебільшого зі спини або збоку, старанно
“вписуючи” їх у природу. Головним у пейзажній творчості Васильківського завжди був
образ України. Природу батьківщини Сергій Іванович найкраще знав, розумів і зворушливо
любив. У її стані і настрої він відчував стан і настрій людей. Митець завжди творив:
у повторах варіював пори року, доби, прагнув передати мінливі, динамічні і витончені
в колориті моменти в житті природи; у нових роботах дошукувався нової образно-пластичної
виразності.
Сергій Іванович народився в 1854 році в місті Ізюм Харківської
губернії (нині Харківської області Україна). Оточення, в якому зростав на Слобожанщині
було особливо благодатним для формування творчої особистості. Його дід був чумаком,
з козацького роду, а батько - писарем. Можливо, саме він розкрив естетичну виразність
каліграфічної лінії.
У 1861 році родина Сергія переїхали до Харкова, який вже в
той час був великим культурним центром.
Навчання
Перші навички в мистецтві Васильківський одержав у Харківській
гімназії, його вчителем був Д. І. Безперчий (1825-1913) - колишній кріпак, однокласник
Тараса Шевченка по майстерні Карла Брюллова.
У роки навчання молодий митець мав можливість користуватися
бібліотекою свого родича, поета В. Александрова. У бібліотеці були твори Івана Котляревського,
Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, що справили на нього глибоке враження. Після п’яти
років навчання в гімназії на вимогу батька Васильківський вступає до Харківського
ветеринарного училища. Проте в 1873 році через брак коштів навчання в училищі переривається.
Працював деякий час канцелярським службовцем при Харківському казначействі.
З 1876 по 1885 рік він навчався в Петербурзькій Академії Мистецтв
у пейзажному класі у М. К. Клодта (1832-1902) і В. Д. Орловського (1842-1914). Академію
Мистецтв Васильківський закінчив із золотою медаллю. Успішне навчання доповнювалося
враженнями від виставок передвижників та поїздок на батьківщину.
У 1879 році за етюд з натури Васильківський одержав першу
академічну нагороду - малу срібну медаль. У студентські роки він зазнавав нестатків,
жив на горищі в Академії, у так званій казьонці, разом з П. Мартиновичем, О. Сластьоном,
Г. Ладиженським, М. Самокишем, Я. Ціонглінським, які стали відомими художниками.
У 1881 році здобув другу малу срібну медаль.
У 1883 році, виконавши навчальну програму, подорожує по Україні,
створює ряд відомих пейзажів «Весна в Україні», «Влітку», «Кам’яна балка», «На околиці»,
що дозволило йому взяти участь у конкурсі на золоту медаль та всеросійській академічній
виставці.
Весна в Україні
За пейзажні етюди, в яких він передавав мальовничість української
природи, він отримав 5 срібних і одну малу золоту медаль, а за картину «На Дінці»
(1885, не збереглася) - велику золоту і право на зарубіжну поїздку для фахового
вдосконалення.
Подорож по Європі
У березні 1886 року Васильківський виїжджає за кордон. Він
живе у Франції, подорожує по Англії, Іспанії, Італії, Південній Африці та Німеччині.
Там він знайомиться з колекціями художніх музеїв, удосконалює майстерність, користуючись
порадами В. Орловського та І. Похитонова, які жили в той час у Парижі, багато працює,
виставляє свої твори у Паризькому салоні.
Перебування за кордоном укріпило бажання спрямувати свій талант
на розвиток пейзажного жанру в українському мистецтві. Васильківський мандрував
пішки Харківщиною, Полтавщиною, спускався Дніпром до Запоріжжя. Художник малював
українські праліси та левади, сільські хати і вулиці в різні пори року, часто з
нескладними жанровими мотивами, що органічно вписуються в природу, - уникаючи спрощення,
поглиблюючи структуру образів.
Найбільш відомі роботи
Улюблений сюжет Васильківського - озброєний козак-вершник
в степу, або група козаків на варті, в кінному поході чи на відпочинку.
Козаки в степу
Козачий пікет
Високо цінуючи творчу незалежність, Васильківський не пов’язував
себе членством в будь-які об єднання і представляв свої роботи на виставки різних
товариств Петербурга, Харкова, Києва. Від Академії Васильківський відійшов.
У 1900 році організував у Харкові першу персональну виставку
з 120 творів.
Перед смертю він заповів Музею археології та етнографії Слобідської
України понад 1340 своїх творів та значну грошову суму для створення у Харкові великого
національного художнього музею.
Сьогодні в музеях і приватних зібраннях знаходиться близько
500 творів Сергія Васильківського.
Немає коментарів:
Дописати коментар