"Залишаю вам краплю любові..." (до дня народження Богдана Ступки), українського актора театру та кіно

 

"Я, як і Франко, трудоголік. В юності мріяв бути рантьє, а все життя працюю. Жах якийсь. Потрапляю в театр - і не можу відлучитися додому навіть пообідати. Затягує. Цілий день тут сидиш. Розмовляєш з людьми, аналізуєш", - розповідав геніальний Богдан Ступка, який зіграв понад 100 ролей в театрі і близько 100 в кіно.

Богдан Ступка запам'ятався глядачам як талановитий актор, якому ідеально вдається розкривати незвичайні образи. А про Національний академічний театр ім. Івана Франка говорять у першу чергу як про місце, в якому грав і яке очолював сам Богдан Сильвестрович.

На зіркову хворобу Ступка ніколи не страждав і не відмовлявся зніматися навіть в епізоді. Сміявся, що за своє життя він уже переграв всіх королів, генералів і вождів. Після того, як японський режисер Акіра Куросава подивився "Тараса Бульбу", він назвав Богдана Ступку українським самураєм, який "може зіграти і короля, і шута". Сам актор називав себе Сильвестром Сталлоновичем. Це прізвисько так сподобалося колегам, що інакше на знімальному майданчику і в театрі Ступку ніхто не називав,

Народився Богдан Сильвестрович 27 серпня 1941 року, у сім'ї оперних співаків на Львівщині. До сцени його привчили родичі: батько співав у хорі Львівського оперного театру, мамин старший брат був там же солістом, а тітка – головним концертмейстером.

За кулісами театру, Богдан Ступка побачив і почув багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема Івана Козловського і Сергія Лемешева.

В дитинстві кожен вечір проводив в театрі і дивився майже всі спектаклі. Маленький Богдан дуже хотів співати, але у нього не було слуху. Проте, повернувшись із театру, під враженням від побаченого, хлопчик відтворював оперні арії. У Львові театрального інституту не було, а їхати в Київ юнакові було ні на що - сім'я жила дуже бідно. Після школи працював учнем слюсаря на заводі, потім у астрономічній лабораторії. В 1959 році при театрі імені Марії Заньковецької відкрили театральну студію, і Ступка зміг отримати акторську освіту.

1984 року він закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.

Протягом 1999–2001 років був міністром культури і мистецтв України.

2001 року Богдан Ступка очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Його син, Остап, грав провідні ролі в театрі під керівництвом батька.

У 10-му класі Богдан вперше приміряв капелюх, і йому це так сподобалося, що на все життя він залишився прихильником цього головного убору. З кожної гастрольної поїздки актор привозив декілька капелюхів. Зраджував улюбленому головному убору і одягав кепку Ступка лише в одному випадку - якщо не хотів, аби його впізнали. Зазвичай по дорозі з театру він проходив повз пам'ятник Гнату Юрі, де корифей українського театру зображений у образі бравого солдата Швейка. Ступка обов'язково підходив до пам'ятника, вітав актора і знімав перед ним капелюха.

Метра українського кіно не стало 22 липня 2012 року. Причина смерті - гостра серцева недостатність (Богдан Ступка 2 роки боровся з раком, останні місяці провів у клініці "Феофанія". Йому було 70 років.

За свою кар'єру актор виконав понад 100 ролей у кіно.

Працював із кінорежисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Режисом Варньє, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою, Сергієм Бондарчуком, Володимиром Бортком, Павлом Чухраєм, Дмитром Месхієвим.

Дебют у кіно – у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971), роль Ореста Дзвонаря. На цю роль претендував Іван Миколайчук, але позаяк це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), то влада не хотіла, аби її грав Миколайчук. Затвердили Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж. Але його трактування образу виявилося дуже вдалим, і ця роль досі одна з найкращих у списку актора.

У переліку ролей Б.Ступки – багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).

2006 – на екрани вийшла стрічка Тиграна Кеосаяна «Заєць над безоднею» (Росія), де Ступка зіграв генсека Бежнєва (натяк на Брежнєва).

Знявся у російському комедійному детективі Романа Качанова «Взяти Тарантіну» (тут його партнеркою по фільму була Людмила Гурченко).

2007 – виконав головну роль у неоднозначно сприйнятому фільмі Володимира Бортка «Тарас Бульба» (Росія; прем'єра – 2009).

У театрі імені Франка зіграв у таких виставах:

«Украдене щастя» Івана Франка (режисер-постановник – Сергій Данченко) – Микола Задорожній[8]

«Дядя Ваня» Антона Чехова (режисер-постановник – Сергій Данченко) – Войницький

«Король Лір» Вільяма Шекспіра – король Лір

«Лев і Левиця» Ірени Коваль (режисер-постановник – Станіслав Мойсеєв) – Лев Толстой[9]

«Кар'єра Артура Уі, якої могло і не бути» Бертольда Брехта – Артуро Уі

«Сни за Кобзарем» – Поет

Софокл «Цар Едіп» (режисер-постановник – Роберт Стуруа[en]) – цар Едіп

«Істерія» Террі Джонсона; (режисер-постановник – Григорій Гладій) –Зигмунд Фройд

«Тев'є-Тевель» (за п'єсою Григорія Горіна, написаною за мотивами творів Шолом-Алейхема; режисери-постановники – Сергій Данченко, Дмитро Чирипюк) – Тев'є

«Легенда про Фауста» (режисер-постановник – Андрій Приходько) – старий Фауст, Мефістофель.

Українські державні відзнаки:

Звання Герой України з врученням ордена Держави (23 серпня 2011) – за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу діяльність та високу професійну майстерність

Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (27 січня 2010), V ст. (4 листопада2006)

Орден «За заслуги» I ст. (21 серпня 2001), II ст. (21 серпня 1999)

Почесна відзнака Президента України (23 серпня 1994)

Державна премія України імені Т. Шевченка 1993 року у галузі театрального мистецтва – за виставу «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом у Київському державному академічному українському драматичному театрі імені І. Франка (у складі колективу)

Державна премія України імені Олександра Довженка 2012 року (посмертно) – за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва

Пам'ятник, встановлений на могилі самого Богдана Ступки висотою приблизно 130 см - це дерево з бронзи, платформа з чорного граніту, на ній колаж з образами Богдана Сильвестровича в графіці Сергія Якутовича. Також на ній вилиті старовинна гуцульська свічник-трійця і хрестик - точна копія натільного, який носив на грудях Ступка.

Автор пам'ятника - одеський скульптор Михайло Рева. Він дружив з Богданом Ступкою понад 15 років і бачив у ньому свого духовного наставника. "Я не хотів робити щось банальне: маску або руку. Богдан Ступка міцно пустив коріння в українську землю, був і є невід'ємною частиною України", - розповів Михайло Рева.

 Найяскравіші цитати Богдана Ступки:

"Нехай говорять, що хочуть, а я живу, як живу".

"Я не люблю війну, з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам'ятаю. Пам'ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть із будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися - це не ти, це завжди хтось інший".

"Мужики дуже люблять переодягатися, більше, ніж жінки. Візьміть історію костюма, і ви побачите, що, починаючи від папуасів, чого для себе тільки чоловіки не вигадували! Мужики - як півні, тільки б перед жінками крутитися".

"Раніше я був у жінок не особливо популярний. А зараз на старості років раптом почав подобатися - і молодим, і середнього віку, і бабусям. Сьогодні в Києві рано вранці йду по театру, а назустріч мені йде наша працівниця і каже:"Ой, яке ж диво, що перший чоловік, якого я сьогодні зустріла - це ви". А я що? Я далі пішов".

"Роби справу чесно, з душею - і твоє до тебе прийде".

"Я людина без слабкостей. Палити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п'ю помірно. Одним словом, сало не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть".

"Якщо повіриш в те, що кожен твій крок на сцені - велике мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес".

"Мені всі кажуть: Богдане, ти збожеволів на своїх українцях. А я ось недавно з'ясував, що сім'я Фрейда була родом із України, з містечка Тисмениця. Поїхав туди. Ось, кажу, адже Фрейд з ваших місць. А вони без поняття. Сидять всі і норкові шуби шиють".

"Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому".

"Мені завжди говорили: "Не хвалися, що ти це зробив. Ти - просто провідник ідей, які дали тобі батьки і Господь Бог. Якщо у тебе є здібності, ти не маєш це закопати. І ніколи не будь гордим".

"Я впевнений: щоб людині дурниці в голову не лізли, її завжди треба завантажувати роботою так, аби вона мертвою додому приходила".

"Все наше життя - суцільна імпровізація, а значить, все наше життя - це джаз".

"Господу Богу все добре вдалося - і народження, і юність, і зрілість. А ось старість - ні. Ідеш по вулиці, а ноги підкошуються. І думаєш: ще недавно бігав, куди все поділося? Адже в людині тільки тіло старіє, а душа залишається молодою".

"У шлюбі потрібно вміти вчасно приголубити, погладити, поцілувати. Тоді розумієш, що в тебе є її підтримка, а у неї - твоя". Актор був одружений на Ларисі Корнієнко, балерині з Баку. Жінка залишила кар'єру балерини і присвятила своє життя родині.

Ступка розповідав, що у важкі моменти вона говорила: "Ти така важка людина для життя, а подивлюся прем'єру - знову закохуюся і все прощаю". У шлюбі подружжя прожило понад 40 років.