Що чекає молодь після війни?

12 червня наші бібліотекарі спробували зазирнути за лінію горизонту - не буквально, звісно. Йдеться про участь в обговоренні надважливої теми: "За горизонт: що буде з українською молоддю після війни?" І зіштовхнулися із суперечностями.

Під час дискусії прозвучало:

«Молодь - це не майбутнє, це вже зараз».

І більшість із цим погодилася.

На захід прийшла ректора Луцький національний технічний університет Ірина Вахович. Розповіла про свої студентські роки, як жила на 8 поверсі гуртожитку й ліфта тоді не було, носила картоплю підіймаючись пішки сходами. А зараз тут є два ліфти. Мабуть, саме таким і має бути ректор - той, хто знає потреби молоді, бо сам їх колись проживав.

«Прагнення у нас одне - це вільна, незалежна, сильна, конкурентна Україна: інноваційна, з економічним потенціалом, з великими можливостями та розвитком. Але зрозуміло, що все це має лягти на плечі нинішньої молоді. Саме до цього вектору ми рухаємося. Головне питання, як це забезпечити і які виклики стоять перед нами вже сьогодні. Ми маємо зберегти молодь в Україні - і для України».

Загалом на захід зареєструвалися 38 людей із різних сфер: бібліотекарі, спортивні тренери, працівники молодіжних центрів, органів місцевого самоврядування. Проте на дві години всі об’єдналися навколо спільного питання: що ж очікує молодь після завершення війни?

Обговорення відбувалося у трьох групах. Учасники виокремили такі виклики:

🔴 Безбар’єрність. Зокрема, як правильно говорити (наприклад, «людина з інвалідністю», «на кріслі колісному»).

🔴 Вибір: залишитися в Україні чи виїхати.

🔴 Самореалізація: як молоді реалізувати себе й бути корисними суспільству.

🔴 Пошук роботи: участь у відбудові країни.

🔴 Ментальне здоров’я: стресостійкість, пошук себе.

🔴 Створення сім’ї.

🔴 Демографічна криза.

🔴 Довіра до влади.

🔴 Зростаюча потреба у фахівцях психологічної сфери.

У залі також прозвучала фраза:

«Сильне покоління породжує слабке».

І справді - нинішня молодь, що зростає під звуки сирен і вибухів, є поколінням сильних. Вона вже зараз загартована викликами, не боїться брати на себе відповідальність і ризикувати.

Кожен учасник формулював своє бачення майбутнього для молоді на клаптику паперу. Потім ці думки обговорювали в групах, доповнювали, дискутували, а листки прикріплювали на спільну дошку.

До чого ж дійшли? Учасники погодилися, що молодь дуже різна. Є вмотивовані й активні - ті, хто вже працює на благо України й готовий робити це й після Перемоги. Але є й ті, хто чинить спротив, бунтує.

Дискусії тривали кілька годин. Опісля виконавчий директор ГО «Молодіжна Платформа», тренер і фасилітатор Захарій Ткачук має оцифрувати всі напрацювання команд і сформувати єдиний документ. Та передати до Міністерства молоді та спорту України для подальшої роботи.

Попри всі труднощі, більшість учасників заходу вірять у те, що українська молодь захоче відбудовувати свою країну й реалізовуватиме себе саме вдома, а не за кордоном. Як підсумували учасники:

«Маленьких справ не буває - як і маленьких кроків. Кожна дія веде до чогось великого. І не лише після Перемоги, а вже зараз важливо, щоб кожен робив усе можливе, аби її наблизити».

Дискусійний майданчик організовано на базі магістерської програми “Публічне управління та адміністрування молодіжної політики” ЛНТУ.

Автор тексту і фото: Анна Романчук.