Флешмоб #мистецтвовдома

Стати витвором мистецтва українцям пропонують під час карантину. Більше уваги приділити шедеврам світової культури і створити свої копії цих робіт. Ми приєднуємось до світового флешмобу #мистецтвовдома, який ставить собі за мету наблизити людей до мистецтва та й самих людей стати схожими на світові шедеври.

Отже, про карантинну творчість та митців…

"Навіщо дівчинці хлопчик?" – так колись назвала свою виставку художниця Євгенія Гапчинська, що відкрилася у столичній галереї "Счастьє". На заході були представлені 104 картини художниці.

– Хлопчик дівчинці потрібен, щоб платтячко застібати, шкарпетки одягати, – каже Гапчинська, лівою рукою поправляючи коротке  волосся. – Чоловік допомагає мені створювати рекламу, архіви, каталоги, фотографії. Без нього в мене нічого не вийшло б.

Посеред кімнати стоїть емальована ванна з цукерками-барбарисками. Біля неї – маленькі черевички. Гапчинська малює янголів із великими головами, непропорційними руками й ногами.

– Я народилася в бідній родині, маю чотирьох старших сестер. Вони мене навчили читати й писати, – розказує художниця, сідаючи на підвіконня. – До школи пішла в 5 років. У першому класі була дуже висока, мала великі груди. Навіть у басейн соромилася ходити з однокласницями.

Гапчинська навчалася в Харківському художньому інституті. Каже, за п"ять років студентства їй остогидла рєпінська (реалістична. – "ГПУ") манера живопису. Тому після інституту кілька років не малювала.

– Вийшла заміж, народила донечку Настю.  Жили ми бідно, бувало, і на хліб не вистачало. Працювала манікюрницею, приймала клієнток удома. Брала по 20 гривень, – в її голосі з"являються сумні нотки. – Чоловік працював сторожем, грубником, кіоскером. Про малювання і не згадувала. 2001-го влаштувалася на роботу в галерею "Срібні дзвони". Відчула душевний комфорт, бо там платили 150 доларів.

За кілька місяців Євгенія повернулася до малювання.

– Їхала в потязі Київ-Москва. Ручкою в блокноті намалювала ельфика, який спав на листочку, – ледь помітно усміхається. – Додому летіла на крилах.

Цю картину знайома купила в неї за $700.

– Думала, що збожеволію від щастя, – в її очах з’являється блиск.

Картини художниці є у футболіста Андрія Шевченка, співачки Софії Ротару, кінорежисера Микити Михалкова, балерини Анастасії Волочкової. Їхня ціна починається від $20 тис. Італійський тенор Лучано Паваротті, гастролюючи в Києві, купив у Євгенії полотна "Мені однаково, де жити, аби тільки з тобою" і "Пиріжок".

– "Мені однаково..." малювала для свого коханого Дмитра. Коли продала її, почувалася зрадницею, яка не встояла перед грошима.

Гапчинська оформляла дитячі книжки Івана Малковича й Андрія Куркова. 2008-го видала власні – "Кімнатний ангел Гоша" та "Трирічна Мона".

Постачальник щастя №1 - так себе називає художниця Євгенія Гапчинська. Її роботи важко сплутати з чужими.

У Києві, Одесі та Дніпропетровську можна знайти галереї Гапчинської - "Галереї щастя", а в них не тільки картини, а й сумочки, подушки, тарілки, книжки та багато іншого із зображенням робіт художниці.

2010 року книга «Піратські історії» видавництва «Розумна дитина», яку проілюструвала Євгенія Гапчинська, потрапила до каталогу найкращих дитячих книжок світу «White Ravens 2010», що видає Міжнародна мюнхенська дитяча бібліотека.

Щороку художниця відкриває більше десятка нових виставок в Україні, Франції, Бельгії, Англії, Нідерландах та інших країнах. Має кілька власних галерей в Україні та за кордоном. Її роботи зберігаються в європейських музеях та приватних колекціях поціновувачів і діячів мистецтва.

Швейцарського художника Жана-Етьєна Ліотара сміливо можна назвати одним з найцікавіших майстрів XVIII століття. З його ім'ям пов'язано безліч легенд і пригод, і, звичайно ж, люди розповідають різні захоплюючі історії про його твори.

Картина «Шоколадниця» стала найвідомішою роботою Ліотара завдяки своїй красивій легенді. Так, згідно зі свідченнями декількох сучасників художника, на полотні він зобразив офіціантку, яка вийшла заміж за князя. Причому це сталося відразу після того, як вона одного разу подала йому шоколад в кафе. Однак про характер і моральні  якості цієї дівчини збереглися досить суперечливі свідчення.

Художник представив на своєму полотні скромну дівчину, яка смиренно опустила очі, швидше за все, перед відвідувачем кав'ярні. Саме йому вона поспішала подати гарячий шоколад.

Довгі роки мистецтвознавці вважали, що Ліотар зобразив тут  представницю дворянського (збіднілого з якихось причин) роду Анну Бальтауф. За випадковим збігом обставин, в 1745 році австрійський аристократ і князь Дітріхштейн зайшов в одну нічим не примітну віденську кав'ярню, щоб спробувати новомодний напій з шоколаду. Чоловік був настільки вражений скромною чарівністю молодої дівчини, що відразу ж прийняв рішення одружитись, не дивлячись на відмовки своєї сім'ї.

Вирішивши зробити своїй нареченій незвичайний подарунок, Дітріхштейн замовив її портрет Ліотару. До того ж, князь попросив зобразити дівчину саме в тому образі, в якому він її вперше зустрів.

Є ще друга версія цієї легенди, згідно з якою на картині зображена Нандл Бальтауф. Тобто дівчину звали НЕ Анна, і вона не походила з дворянського роду, а всі її предки довгі роки були слугами. Мати дівчини наказала Нандл, що якщо вона хоче домогтися успіху, то повинна вийти заміж за багатія.

Якщо вірити цій версії, то князь побачив вперше дівчину не в кафе, а серед прислуги в домі своїх знайомих. Нандл всіляко намагалася звернути на себе увагу і як можна частіше потрапляти йому на очі. План увінчався успіхом, так як незабаром кмітлива служниця вийшла заміж за аристократа.

Зберігається картина в Галереї старих майстрів (Дрезденська картинна галерея).

Творчість Френка Вестона Бенсона (1862-1951) є одним з цікавих прикладів американського імпресіонізму. Його портрети, акварелі та офорти відобразили унікальний період, своєрідну «епоху невинності» Америки, натуру, втілену в чистих і чуттєвих тонах. Мало хто з його співвітчизників міг похвалитися такою постійністю у творчості. Подібно майстрам японської гравюри, Бенсон протягом усього життя удосконалювався в зображенні образу сучасної американської жінки - втілення «гідності, елегантності, милосердя».

Домочадці Бенсона зовсім не були схильні до творчості. Батько майбутнього художника, успішний брокер, вельми прохолодно поставився до прагнень сина: шановна родина з невеликого міста швидше сподівалася на продовжувача традицій і зразкового сім'янина, але ніяк не на творчу  особистість, якою, на їхню думку, міг бути будь-який живописець. Втім, брат Френка, Джон Бенсон, також обрав для себе шлях художника і архітектора. Батькові Бенсона не залишалося нічого іншого, крім як поступитися.

Спочатку амбіції Френка були невеликі - він мріяв робити орнітологічні ілюстрації для енциклопедій і довідників. Птахи були ще одним його захопленням, крім малювання. Для цього в 18 років він вступив до школи при Музеї образотворчих мистецтв у Бостоні. Після закінчення навчання батьки вирішили винагородити його старання поїздкою до Франції.

Всупереч батьківським побоюванням, роки в Парижі не зіпсували юнака. Разом з товаришами Едмундом Тарбелл і Джозефом Смітом він осягав науку під керівництвом Гюстава Буланже і Жюля Лефевра в паризькій Академії Жюлиана, що дала путівку в життя багатьом співвітчизникам Бенсона.

Американське мистецтво перебувало в деякій кризі - там ще не існувало теоретичної бази, методів, власної школи. Бенсон терпляче знайомився з класичними прийомами і техніками, але бурхливий розвиток авангардних течій дав свої насіння. Повернувшись на батьківщину, він сам почав викладати: вів заняття в школі мистецтв в Портленді, читав лекції з античної культури в бостонському Музеї образотворчих мистецтв, де колись починав свій творчий шлях. Там же, з 1890 року він очолював відділення живопису.

До цього моменту від звичайних робіт, необмежених якою-небудь темою і що в основному, зображували природу, Бенсон перейшов до жіночих портретів. Чи було це причиною одруження його на Елен Пейрсон, з якою він познайомився у Франції, - невідомо, але саме в той період у творчості Бенсона найбільш яскраво проявилося його прагнення зосередитися на певному образі.

Четверо дітей, що з'явилися в цьому шлюбі, стали джерелом натхнення для багатьох робіт. В якомусь сенсі зображення дівчат в білому на схилах пагорбів і на морському узбережжі, що належать пензлю Бенсона, стали класикою. Принаймні, саме вони ідеально підходять в якості ілюстрації для визначення американського імпресіонізму.

Керувалися такими ж творчими методами колеги Бенсона, вони створили групу «Десять американських художників» (The Ten). Крім нього туди увійшов і його приятель Едмунд Тарбелл. Інші учасники групи також з тим чи іншим успіхом реалізували себе на ниві американського імпресіонізму. Позбавлений частини французької «вольності», їх стиль став кілька пасторальним, спрямованим на пошук чистих форм в навколишній природі і жіночій красі.

Що ж стосується останньої, то мало хто з «Десяти» міг змагатися з Бенсоном. Жінки були його стихією, як море для Айвазовського. Незліченні портрети сповнені такого почуття і витонченості, що часом перехоплює подих. Його живопис був набагато ніжніший, ніж у того ж Тарбелла, з його різким світлом і ретельно виписаними деталями.

Дзвінке від пронизливого  сонця літнє повітря, що обволікає фігури дівчат в білому, майже відчутне. Саме ця прозорість і свіжість роблять картини художника такими впізнаваними і заспокійливими, а легкість, з якою написані фігури, дозволяє думати, що саме так і виглядає справжній імпресіонізм - застигле на вдиху враження щастя і повноти життя.