Всесвітній день біженців

Хотілося б ніколи не відзначати Всесвітній день біженця. Адже кожна людина має жити у своєму домі, у своїй країні, у своєму місті.

На жаль, зараз у світі розв’язано чимало конфліктів, зокрема із застосуванням зброї, а у нас в Україні - війна з рф. Мільйони українців шукають притулку деінде.

Станом на червень 2024 року понад 6 мільйонів українців залишаються біженцями за межами України, і майже 4 мільйони всередині країни. Це переважно жінки, діти та люди поважного віку. Вони полишили усе  і поїхали з дому, аби зберегти життя своїм рідним.

І хоча за кордоном отримують тимчасовий притулок, виплати, можливість навчатися, отримати медичні послуги, проте це не рідний дім. Там, на чужині, вони змушені долати нові виклики. Мають впоратися зі своїми психологічними травмами, соціалізуватися у новому середовищі. Бо ж лячно починати все з нуля в незнайомому місці, не знаючи, що чекає попереду.

Всесвітній день біженців започатковано Генеральною Асамблеєю ООН згідно з резолюцією A/RES/55/76 від 4 грудня 2000 року. Вперше його відзначили у 2001-му.

За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на 2024-й більше як 120 мільйонів людей вимушено залишили свої домівки через порушення прав, переслідування та конфлікти.

Цей день - нагадування про цінність людського життя, про право кожного на безпеку та гідність, незалежно від національності, раси чи місця народження.

Це також день надії, для тих українців, хто зараз не вдома, на перемогу України і можливість повернутися у свій рідний дім.

Автор тексту: Анна Романчук.

 

Днями знайомилися з учнями 22-го ліцею. Сотня гамірних, непосидючих і допитливих школяриків зустріла нас із радістю, подивом і засипала запитаннями. Усі юрбилися навколо, намагаючись дізнатися, що ж будемо робити. Добре, коли діти мають вибір. Тож кожен міг знайти заняття до душі, і розбіглися по школі за інтересами.

У великому спортзалі, де вже зробили сучасний ремонт, аби учням було комфортно, грали в ігри. Особливе захоплення викликав кольоровий парашут. Школярики бігали під ним, ковзали, пролітали, простору вистачало! Діти дуже люблять рухливі ігри. Їх забавляли наші бібліотекарки - Тетяна Швай, Юлічка Вірун і Ольга Киричук.

Частина учнів залишилася в класах. В одному з Любою Фрадинською виліплювали з пластиліну  героїв улюбленого мультика.

Інші обрали майстерку з Анною Романчук та Ларисою Тананайко. Як думаєте, що майстрували? Звісно ж, тюльпани! Ці квіти всміхають. Їх приємно дарувати й отримувати. Дітлахи потішилися самі й створили маленький сюрприз для батьків. У цей непростий час це справді важливо.

Особливо приємно було серед учнів зустріти знайомі обличчя наших читачів. В одному з класів побачили Єву, учасницю наших попередніх майстерок. Учні встигли створити велику кольорову квітку. А поки дехто дороблював свій шедевр, змайстрували ще й малесенького тюльпанчика.

Таким запам’ятається завершальний день пришкільного табору. Попереду, канікули, а ми продовжуємо працювати для вас. Щонеділі о 12:00 чекаємо на ігрові сети у бібліотеці!

Що чекає молодь після війни?

12 червня наші бібліотекарі спробували зазирнути за лінію горизонту - не буквально, звісно. Йдеться про участь в обговоренні надважливої теми: "За горизонт: що буде з українською молоддю після війни?" І зіштовхнулися із суперечностями.

Під час дискусії прозвучало:

«Молодь - це не майбутнє, це вже зараз».

І більшість із цим погодилася.

На захід прийшла ректора Луцький національний технічний університет Ірина Вахович. Розповіла про свої студентські роки, як жила на 8 поверсі гуртожитку й ліфта тоді не було, носила картоплю підіймаючись пішки сходами. А зараз тут є два ліфти. Мабуть, саме таким і має бути ректор - той, хто знає потреби молоді, бо сам їх колись проживав.

«Прагнення у нас одне - це вільна, незалежна, сильна, конкурентна Україна: інноваційна, з економічним потенціалом, з великими можливостями та розвитком. Але зрозуміло, що все це має лягти на плечі нинішньої молоді. Саме до цього вектору ми рухаємося. Головне питання, як це забезпечити і які виклики стоять перед нами вже сьогодні. Ми маємо зберегти молодь в Україні - і для України».

Загалом на захід зареєструвалися 38 людей із різних сфер: бібліотекарі, спортивні тренери, працівники молодіжних центрів, органів місцевого самоврядування. Проте на дві години всі об’єдналися навколо спільного питання: що ж очікує молодь після завершення війни?

Обговорення відбувалося у трьох групах. Учасники виокремили такі виклики:

🔴 Безбар’єрність. Зокрема, як правильно говорити (наприклад, «людина з інвалідністю», «на кріслі колісному»).

🔴 Вибір: залишитися в Україні чи виїхати.

🔴 Самореалізація: як молоді реалізувати себе й бути корисними суспільству.

🔴 Пошук роботи: участь у відбудові країни.

🔴 Ментальне здоров’я: стресостійкість, пошук себе.

🔴 Створення сім’ї.

🔴 Демографічна криза.

🔴 Довіра до влади.

🔴 Зростаюча потреба у фахівцях психологічної сфери.

У залі також прозвучала фраза:

«Сильне покоління породжує слабке».

І справді - нинішня молодь, що зростає під звуки сирен і вибухів, є поколінням сильних. Вона вже зараз загартована викликами, не боїться брати на себе відповідальність і ризикувати.

Кожен учасник формулював своє бачення майбутнього для молоді на клаптику паперу. Потім ці думки обговорювали в групах, доповнювали, дискутували, а листки прикріплювали на спільну дошку.

До чого ж дійшли? Учасники погодилися, що молодь дуже різна. Є вмотивовані й активні - ті, хто вже працює на благо України й готовий робити це й після Перемоги. Але є й ті, хто чинить спротив, бунтує.

Дискусії тривали кілька годин. Опісля виконавчий директор ГО «Молодіжна Платформа», тренер і фасилітатор Захарій Ткачук має оцифрувати всі напрацювання команд і сформувати єдиний документ. Та передати до Міністерства молоді та спорту України для подальшої роботи.

Попри всі труднощі, більшість учасників заходу вірять у те, що українська молодь захоче відбудовувати свою країну й реалізовуватиме себе саме вдома, а не за кордоном. Як підсумували учасники:

«Маленьких справ не буває - як і маленьких кроків. Кожна дія веде до чогось великого. І не лише після Перемоги, а вже зараз важливо, щоб кожен робив усе можливе, аби її наблизити».

Дискусійний майданчик організовано на базі магістерської програми “Публічне управління та адміністрування молодіжної політики” ЛНТУ.

Автор тексту і фото: Анна Романчук.

Майстерка «Паперовий тюльпан»

4 червня у нашій бібліотеці  відбулась  квіткова майстерка. Учні пришкільного табору Луцького ліцею №10 поринули у світ творчості та яскравих барв – майстрували паперові тюльпани. Маленькі майстри вклали у кожну квіточку тепло своїх рук і позитивні емоції. Було багато усмішок, кольору та натхнення!

Дякуємо за активну участь та теплу атмосферу! Разом творимо красу та теплі спогади!

         Фото Марина Місюк

#Відділ_культури_та_мистецтв_ВОБЮ

 

Чи ж знаєте, що у бібліотеці діє виставка «За волю, за свободу, за нашу неньку Україну» юного художника Дмитра Приймака з Каменя-Каширського?

Нещодавно до бібліотеки завітали вихованці Центр позашкільної освіти Волинської обласної ради - юні дизайнери під керівництвом пані Галини, щоб переглянути експозицію. Усі вони, майбутні творці прекрасного. Зацікавилися творчим шляхом свого однолітка.

Дмитро Приймак - вихованець закладу позашкільної освіти Будинок дитячої та юнацької творчості м.Камінь-Каширський, студії образотворчого мистецтва «Кольоровий водограй».

Спершу Дмитрові не вдавалося точно передавати риси облич людей, яких зображував на своїх картинах. Тому він приховував їх під маскою. Та одного разу усе змінилося. Хлопець спробував написати портрет Олександра Бірука - чоловіка своєї вчительки Людмила Бірук, який загинув на війні. І коли завершив роботу, побачив схожість. Відтоді більше не закриває облич. Пише портрети загиблих бійців, аби зберегти пам’ять про них.

Автор тексту і фото: Анна Романчук.

 

На «Цікаві розмови у бібліотеці з Наталкою Андрощук» прийшла талановита українська співачка, кримчанка, журналістка, авторка пісень, перекладачка світових хітів українською з бунтарським характером. Окримлена та залюблена у Крим. Julia Kachula .

13 травня у Волинська обласна бібліотека для юнацтва вона презентувала свою збірку авторських перекладів «СЛУХАЙ УКРАЇНСЬКОЮ». Прийшла не сама, а зі своїми вихованцями,  колективом «Вільні духом» з якими познайомилась уже на Волині. Упродовж години лунали пісні, а Юлія ділилася ще й своєю непростою історією.

Народилася Юлія Качула на Київщині. У родині талановитих українців: поета-пісняра і журналіста Віктора Качули, який у «нульових» був редактором єдиної української газети в Криму - «Кримська світлиця» та мами  Галини Качули - двічі дипломованого викладача української мови й літератури. До того ж, Віктор Качула з 15 років пише пісні. Тож Юлія успадкувала від батьків любов до всього українського.

Батько родом із Волині, а саме з села Рудка-Козинська, а мама з Київщини.

Коли Юлії виповнився рік, батькові запропонували роботу в Криму, і вся родина переїхала туди. Бабусі й дідусі залишилися на Волині й Київщині.

У сім років Юлія почала грати на фортепіано - втілювала мамину мрію, адже та не мала такої можливості. У школі Юлія співала, вела заходи, але вокалом серйозно ще не займалась. Уперше виступила на Всеукраїнському конкурсі з татовими піснями в 11 років і посіла призове місце. Потім брала участь у багатьох конкурсах, де займала перші або призові місця. Після школи вступила до Таврійського національного університету на факультет української філології.

«Була українська школа, були українські класи. Ну і все. Та їх було небагато, тому треба було триматися, старатися, щоб у Криму, хоч трішки звучало українське слово. І коли почалася окупація, вийшло про це гучно говорити».

«У 2014 році я виїхала з Криму, мене не було вдома. Роки два–три пожила за кордоном. Побачила, що у Криму нічого не відбувається, немає спротиву. Повернулася. І так склалося, що я почала працювати з дітьми. Організувався дитячий колектив «Діти Криму», викладала їм  вокал. Ми знімали кліпи, писали пісні українською, наповнені потужними сенсами. І діти, їхні родини, кримчани - підхопили цю ідею. Для мене «Діти Криму» особливий проєкт. Я вклала у нього багато часу, енергії, думок, світлих ідей».

На захід у бібліотеку Юлія  прийшла не сама, а разом зі своїми вихованцями з Волині, колективом «Вільні духом». З ними одразу заспівали духовний гімн кримських татар, перекладений українською - «Güzel Qırım». Кліп знімали у Сімферополі. Юлія мріє, щоб Крим об’єднав усю Україну. Адже, за її словами, «з Криму все й почалося». Коли півострів окупували ворожі війська, Юлія вирушила на Волинь. Дорога зайняла сім днів.

«Волинь мені теж рідна, адже мій батько  з Волині, з села Рудка-Козинська. Там я стала художнім керівником у будинку культури. І почала робити маленьку культурну революцію. Система радянська, важка, непідйомна. Туалету немає, опалення немає. Думала, як тим дітям бути. Створила колектив «Вільні духом». Вони мене тішили, усе тонко відчувають, де правда, хто обманює, хто лукавить. І мені вдалося зрушити там усе з мертвої точки».

«Повірте, всі слова, що ви говорите, всі справи, що ви робите, воно все потім має наслідки. І оті зерна, що посіяла щось та й проросло».

У 2015 році Юлія співала на проєкті «Голос Польщі». Її пісні нині доступні на різних стрімінгових платформах. Зокрема в Spotify та Instagram. Вона має спільний кліп з дуетом зі Львова Krapka;KOMA на пісню «Твій Спокій - твоя Свобода». А разом із батьком Віктором Качулою записала альбом україномовних пісень «Небо вище - там, де ми!». Їхній спільний внесок в українську (і не тільки) музику, пісню, культуру.

Згодом Юлія роздала книжечки студентам. Тож усі співали перекладену нею пісню «Моя філософія». Ось кілька рядочків, які варті уваги:

«В себе повір, не бійся і не плач.

Бо лиш надія нас врятує від невдач.

Ти - режисер, а не простий глядач.

Твори своє життя і пробуджуй серця!».

Книгу перекладів світових хітів українською Юлія писала в різних країнах і містах: у Криму, Польщі, Канаді, столиці й навіть у Карпатах. Видання надруковане в Харкові.

«90% - перекладений текст, 10% - художній, бо треба було з’єднати речення римами, темпом. Але ідея пісень збережена».

Більшість аранжувань пісень Юлії Качули робив Володимир Бульба - один із засновників мережі музичних шкіл Rock School у Києві. На жаль, він загинув на війні. Пішов туди добровольцем. Володимир Бульба був із тих людей, які прагнули кращих змін для України.

«Що ми можемо зараз? Ми можемо - творити. Ми можемо - не відчаюватися. Бути сильними. Ми можемо бути добрими. Ми можемо бути милосердними, попри все. Не озлоблюватись! У цьому наша сила - пережити усе це і стати ще добрішими, ще сильнішими. Але - СПРАВЕДЛИВИМИ!», каже - Юлія Качула.

Під час заходу лунали пісні Ніно Катамадзе, звучала лірика у виконанні Юлії під гітару, композиція «Сяй», а також неймовірна пісня Melovina «Вітрила»:

«Ти - мої вітрила, музика моя,

Невагомі крила підіймають в небо.

Дві частини серця - разом ти і я.

І мене не буде, і нема без тебе».

Юлії підспівували студенти Луцького центру професійно-технічної освіти та Технічний фаховий коледж ЛНТУ. А на завершення заспівали разом «Ми - діти твої, Україно» :

Ми діти твої, Україно,

Ми діти Шевченка і Стуса...

Коли ми чуємо голос таких людей, як Юлія Качула, пам’ятаємо, що Крим - це Україна!

Модерувала захід: Наталка Андрощук.

Авторка тексту і фото: Анна Романчук #Anna_Dibrova.

 

Майстерка до Дня матері.

 

День матері – це особливе свято, яке відзначають в багатьох країнах світу. Це день, коли ми можемо виразити свою безмежну любов і подяку нашим мамам, які є найріднішими людьми у нашому житті. Це свято завжди святкується у другу неділю травня.

Зробити власний подарунок своїм мамам, до нас в бібліотеку завітали семикласники Луцького ліцею №1 Луцької міської ради. Виготовляли листівки в техніці «квілінг».

Кві‌лінг — це мистецтво виготовлення різних композицій зі скручених у спіралі смужок різнокольорового паперу.

 Робота над листівкою захопила усіх. Під керівництвом наших бібліотекарів, приклавши своє вміння, терпіння та фантазію, школярі отримали чудовий подарунок  для  своїх матусь.

 

#Відділ_культури_та_мистецтв_ВОБЮ